Куратор ;-)

ГЛАВА 8

Непомітно пролетіла "потрібна" травологія. Ніхто, звісно, не розумів, навіщо вона спадкоємцям, але коли це питання озвучили викладачці, почули різку відповідь:

— А якщо ви потрапите в полон і втечете? Чим будете харчуватися? А чим лікувати рани в польових умовах? — спалахнула вона, явно не вперше чуючи подібне.

Тож зараз усі розійшлися по кімнатах і готувалися до нових "тортур".

— Та я ж завтра не встану! — жалілася Еріка перед дзеркалом, збираючи волосся у високий хвіст. — Вирішили вбити мене в перший день? О боги, як я виживу тут ще чотири роки?

— Еріко! — крикнув хтось із вітальні.

— А стукати вас не вчили? — скептично підняла брову дівчина, і її хвіст знову розпався.

— Вчили, — на ліжко плюхнувся Ронан, а Фрей стояв у проході. — Але, знаєш, це якось надто нудно.

— А де адепт Елідар? — спитала вона, плюнувши на свої невдалі спроби і зібравши волосся в низький хвіст.

— У кабінеті. Сказав, що йому треба щось звірити з твоїми записами, — відчитався все той же Ронан.

— І ти не підеш дізнатися, що він там робить? — Фрей теж підійшов до ліжка і сів на край.

— Хай розважається... — Еріка знизала плечима і вирішила зайти у ванну.

Швидко зорієнтувавшись, вона схопила свою улюблену зброю і вийшла звідти. Грозно замахнувшись зубною щіткою, вона прошипіла:

— А ну звалили з мого ліжка!

Першим зорієнтувався темноволосий, а ось рудий не зрозумів, але даремно...

— Фрей! Зрадник! — волав Ронан, тікаючи від праведного гніву дівчини.

Вирішивши, що на сьогодні з них досить, вона поклала щітку і направилася до ще одного учасника команди.

— Що ви робите, адепте Елідар?

— Уже нічого, — він піднявся з-за її столу і підійшов до дверей. — Пішли вже, бо запізнимося!

***

— Якось тут сумно... — підсумувала Еріка, оглядаючи навколо.

— Ну, не весело, — хмикнув Ронан.

Вони стояли на невеликому полі, огородженому деревами, через що інших адептів видно не було. У кожного квадріума було власне місце, тож їхня команда стояла й чекала, чекала, чекала…

— Де ж він?! — обурився Ронан.

— Я думав, адептка Персіфаль найповільніша, — якось невимушено зауважив він же, — а тут, виявляється, вона в нашого куратора пішла.

— Знаєш, — вона підійшла і сховалася за Фрея, — я навіть не шкодую, що зранку не поділилася шоколадкою!

— Гей! — обурився сніжний. — А я тут до чого? Адептка, ще скажіть, що...

— Змовкніть!

Усі замовкли й повернулися в той бік, куди дивився Фрей. Там до них прямував, мабуть, їхній куратор. Настільки вродливий, що в Еріки мимоволі відвисла щелепа. Вчасно опанувавши себе, вона задумалася:

"Чому він виглядає таким знайомим? Наче я вже бачила його?"

Усі трохи схилили голови, вітаючи вчителя. Той уважно оглянув усіх і зупинив погляд на Еріці. А вона на ньому.

Їх куратор був немов втіленням суперечностей. Його довге чорне волосся, зібране в низький хвіст, спадало м’якими пасмами, надаючи образу благородства й стриманої витонченості. Однак саме очі, глибокі, кольору розплавленого золота, притягували погляд, змушуючи відчувати себе ніби під пильним наглядом хижака. У них ховалася магнетична сила, яка одночасно зачаровувала й змушувала насторожитися.

Його риси були правильними, але не занадто м’якими — різкі вилиці, міцний підборіддя, ледь помітна усмішка на тонких губах, яка більше скидалася на знак попередження, ніж привітність. 

— Представтеся... — м’яким, оксамитовим голосом він ніби змусив її серце стискатися.

— Адепт Веланді, — крокнув уперед рудий і, нервово здригнувшись, представився.

— Імена, — кинув куратор, відкидаючи назад короткий хвіст із шовковистого темного волосся. — Ми працюватимемо разом чотири роки, тож буде доречно.

— Ронан, — виправився той і повернувся назад до строю.

— Фрей.

— А тебе як звати? — його брова піднялася, а очі кольору розплавленого золота уважно оглянули адепта Елідара.

— Можна за прізвищем? — уперше благаюче попросив той.

— Ні. Швидко назвали мені його ім’я! — грозно звернувся куратор до команди.

— Не знаємо! — швидко відрізав зблідлий Ронан.

— Адепт Елідар, — тихо втрутилася Еріка. — Не може бути все так погано. Давайте вже, коліться.

— Все настільки погано... — простогнав сніжний.

— Або ви кажете, — тепер її голос звучав загрозливо, — або я більше не ділитимуся з вами солодощами!

— Або ви говорите, — підхопив куратор, — або я обіцяю вам дуже "солодке" життя всі ці чотири роки!

— Погоджуйся, — тихо промовив Ронан.

Адепт Елідар почервонів до самих вух, що було для нього вкрай нетипово. Пом’явши біле волосся, він підійшов до куратора і прошепотів йому щось на вухо.

— Ти серйозно? — куратор недовірливо вигнув брову.

— Скоро самі все зрозумієте, — відповів той і повернувся до строю.

— А як звати цю юну леді? — звернувся куратор, склавши руки на грудях, і трохи посміхнувся. — Дай вгадаю... Е-рі-ка?

— Т-так, — Вона мимоволі відступила на крок, і його краса раптом втратила свій блиск на тлі страху.

— Чудово. Значить, не помилився.

"Хто він такий? Звідки мене знає? Що тут узагалі відбувається?"

Голова раптом заболіла, і вона трохи похитнулася. Якась думка нав’язливо билася у свідомості, але зрозуміти її вона так і не змогла.

— Тільки не кажіть, що вона нічого не пам’ятає! — патетично зауважив куратор і втупився в хлопців.

— Не пам’ятає, — відповів адепт Елідар. — І ніхто не вважав за потрібне їй розповісти.

— Тож, може, ти їй і розкажеш, Ерік?

— Ерік?! — усі здивовано витріщилися на нього, а потім нервово засміялися.

— Ну, Ерік, — знизав плечима сніжний — Можна подумати, що це я инен, що це моє імʼя.

— Звісно, ні! — Еріка засміялася, але куратор швидко припинив її веселощі:

— А от вам, Еріко, скоро буде не до сміху...