Немає солодкого?

ГЛАВА 7

Після тесту вони вирушили на наступну лекцію, де їм повідомили, що викладач ще не з’явився. Тому адепти просто сиділи й конспектували теорію рукопашного бою.

"Щось мені підказує, що це буде мій ‘улюблений’ предмет," — подумала Еріка, нудьгуючи.

Після лекції вони направилися до їдальні на обід. Приміщення вражало своєю розкішшю та величністю. Усе було виконано з темного каменю з позолотою: масивні столи гармонійно поєднувалися з такими ж лавами. Над столом із роздачею височів великий балкон, на якому, очевидно, обідали професори.

Хтось схопив її за руку й потягнув уперед до столу з їжею, яка пахла просто чудово. Не звернувши уваги, хто це був, Еріка, ніби зачарована, розглядала їдальню.

"Так… Схоже, життя у відлюдкуватому маєтку дає про себе знати."

Втім, до їжі вона так і не дійшла. Хтось посадив її на лаву, а поруч упали три сумки. Що ж, хлопці, мабуть, вирішили її пожаліти.

Під стелею висіли канделябри, освітлюючи їдальню. Усе це в готичному стилі мало свій особливий шарм. Еріка так захопилася архітектурою, що навіть не помітила, як хтось легенько поплескав її по плечу.

— Персифаль… — протягнув хтось над її вухом.

Вона здригнулася від несподіванки.

— Ой, вибач… — він винувато потупився в підлогу.

На обличчі Еріки розквітла усмішка.

— Ах! Адепте Логере! — вона повернулася й побачила його руду шевелюру. — Рада вас бачити.

Хлопець засяяв і не менш ввічливо відповів:

— Дай вгадаю, ти розглядала їдальню?

— Угадав, — протягнула вона й знову повернулася до споглядання приміщення.

Рудоволосий сів поруч і теж почав роздивлятися все довкола (при цьому часто поглядаючи на Еріку).

— Яка краса… — прошепотів він.

— Ти щось сказав?

— Кажу, тут красиво! — виправився він.

Еріка кивнула й додала:

— Я ще звикну до цього.

Неоднозначно знизавши плечима, вона склала очі догори, як тільки відчула солодкий аромат, який, здавалося, огорнув усю їдальню. Але її роздуми перервав адепт Логер, який раптово почав нервово вилазити з-за столу.

— Ну, я піду… — не втримавшись, він потріпав її по волоссю й поспішно віддалився подалі від її наближаючих товаришів.

Обурення зникло в зародку, коли перед нею поставили обід. Оглянувши піднос, вона невдоволено нахмурилася.

— А солодкого немає? — звернулася вона одразу до всіх трьох.

— Ні, — зліва усівся Рон. — Ми питали.

— А звідки запах? — вона ліниво почала перебирати листя салату.

— Це з професорського поверху, — важливо зазначив той самий рудий адепт. Потім нахилився до її вуха й прошепотів: — Нам по секрету сказали старші адепти.

— Теж мені секрет… — хмикнув адепт Елідар і в’ївся в шматочок м’яса.

Розуміючи, що голодувати не варто, Еріка теж почала їсти. Жуючи салат, вона крадькома поглядала нагору, де безсоромні професори ласували солодощами й не ділилися з нею.

"Ну і нехай! Прийду в кімнату й почну знищувати свої запаси!" — подумала вона.

— Еріко, — звернувся до неї Фрей. — Ти не хочеш м’яса?

— Не можу його їсти… — сумно протягнула вона, наколюючи на виделку помідор.

Без слів сніжний простягнув їй свою тарілку з овочами. На її запитальний погляд він відповів:

— Чого дивишся, як шаєн на новий захисний купол? — він повернув її підколку.

— Якесь дивне плетиво купола… — тихо відказала вона й, нервово зітхнувши, все-таки прийняла його дари.

Розглядаючи дивовижну архітектуру, Еріка не одразу помітила, що до їхнього столу підійшли нові відвідувачі.

— Вас щось цікавить? — звернувся до них холодним голосом Фрей.

— Та ми це… — зам’явся один із чотирьох.

— Ми теж із першого курсу! — вигукнув інший і замовк.

— І на ДВК нас розділили по 12 осіб… — почав перший і знову змовк.

— Ах, проект. Ви наші партнери? — не відриваючи погляду від свічок під стелею, вирішила допомогти їм Еріка.

Ті нервово кивнули, зрадівши її втручанню.

— Не відволікайся, Еріко, — Ронан погладив її по голові. — Краще їж більше.

Після такого заявлення вона ледь не поперхнулася. Відкашлявшись, гнівно глянула на товариша по команді, а можливо, і на першого кандидата в її "колекцію трупів".

— Поняв-прийняв! — відмахнувся він.

Інша четвірка, однак, не поспішала йти, що явно напружувало всіх.

— Щось іще? — ввічливо поцікавилася вона, повернувшись до них.

— Так! — почав, мабуть, найсміливіший, розтріпавши світле волосся. Він щиро усміхнувся. — Коли зустрінемося для виконання завдання?

Еріка здивовано посміхнулася, вперше побачивши таку усмішку, адресовану їй. Оговтавшись, вона глянула на свою команду, але ті мовчки їли й дружно ігнорували ситуацію.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Давайте завтра ввечері в бібліотеці.

— Чудово! — світловолосий схопив її за руку й поцілував. — Чекаємо на зустріч!

І вони пішли. Однак апетит у всіх зник напрочуд швидко.

— Що далі? — запитала Еріка більше для формальності, підводячись із-за лави.

— Ще дві лекції з травології, а потім вечірнє шикування, — повідомив Ронан.