Майбутній ворог

ГЛАВА 4

— Вау... — на дивані безсоромно розтянувся рудий хлопець.

— Думаю, ми знайшли місце, де будемо збиратися командою, — сказав білявий грубіян, який тоді нахамив директору.

Не довго думаючи, Еріка кивнула і подивилася у вікно. Сонце вже хилилося до заходу, а вона так і не встигла обійти академію і оглянути її.

— Пропоную зробити так! — взяв слово той, хто безсовісно розлігся на дивані. — Підемо ввечері погуляємо містом і роззнайомимося.

Усі підтримали його мовчазною згодою і скупими кивками.

— До речі, — вона оглянула кімнату, — а де ще один член команди?

— Ах так, — знову сказав рудий, — він сказав, що має щось термінове і приєднається пізніше.

— Добре, — вирішивши взяти ситуацію в свої руки, Еріка сказала, — то, може, хоча б познайомимося? Або будемо звертатися одне до одного по прізвищах?

Вона лукаво посміхнулася, викликавши у відповідь посмішки, за винятком однієї персони.

— А тебе щось не влаштовує, адептко Персіфаль? — це знову була та сама найнестерпніша людина в команді. Мабуть, білий надовго перестане бути її улюбленим кольором.

— Ну що ви, адепте Елідар, — так само з отрутою в голосі відповіла вона. — Мій запит виключно до вас не відноситься.

Тільки він збирався щось відповісти, як раптом клацнув замок, і в кімнату увійшов ще один учасник з чорним волоссям і блакитними очима. Він оглянув приміщення і мовчки пройшов до крісла. Всі провели його здивованими поглядами й повернулися до обговорення.

— Мене звуть Ронан, — сказав рудий. — Ронан Веланді.

— Фрей Алістер, — холодно відповів останній учасник їхньої команди.

— Дуже приємно познайомитися з усіма вами, — променисто посміхнулася Еріка, кинувши скептичний погляд на майбутнього ворога. — А я Еріка Персіфаль. Сподіваюся, ми з вами порозуміємося.

— Хах, — посміхнувся адепт Елідар. — Тільки не кажіть мені, адептко Персіфаль, що таким чином ви намагаєтеся втертися до нас у довіру.

— Ну що ви, адепте Елідар, — крізь зуби процідила вона, — це швидше ви тут намагаєтеся стати на чолі нашої команди.

— А вас щось не влаштовує, адептко?

— А як ви здогадалися? — відпарувала вона в тому ж тоні.

— Агов... — до них підбіг Ронан. — Ми тільки зустрілися, давайте жити дружно.

— Рон, краще відійди, — гукнув Фрей, — бо ще ненароком приб'ють.

— Що сказав? — в унісон прошипіли двоє майбутніх заклятих ворогів.

Усі розсміялися. Нарешті порозумілися. На цьому конфлікт тимчасово вичерпано. Раптом над академією пролунав звук якогось огидного духового інструменту.

— Побудова.

— Точно.

— Побігли!

І всі зірвалися з місця. Добре, що двері автоматично зачинилися. Коли вони прибули на плац, більшість студіозів вже були там, і, як завжди, всі звернули погляди на Еріку. Вона швидко накинула каптур і встала між своїми товаришами.

— І так! Не дуже радий бачити вас знову, — з невеликого подіуму промовляв лорд Кейварас, очільник академії. — Сьогодні я надзвичайно добрий, тому, замість побудови, йдіть у місто і повеселіться. Але пам'ятайте, що на ранковій побудові всі мають бути!

Натовп радісно зреагував і кинувся до воріт, а їхня команда залишилася на місці, чекаючи, поки всі підуть. Підкравшись, наче змія, до них підкрався директор і трохи їх налякав.

— До речі, ваш куратор прибуде завтра, тож сьогодні відпочивайте.

Усі кивнули і попрямували геть. 

Як тільки вони вийшли за ворота, то звернули та пішли в місто, де голосно грала музика, витали аромати різної їжі, а навколо ходило безліч людей.

— Мда, — озвався Ронан, — на фестивалі завжди якось багато людей. Тримайся ближче, Еріка.

Він узяв її за руку, дозволяючи їй оглядатися довкола, не боячись загубитися.

— А куди ми йдемо? — крізь гуркіт музики вона намагалася докричатися.

Але їй ніхто не відповів. Еріці було вже байдуже, куди вони прямують; вона просто спостерігала за тим, як кипить життя в цьому на перший погляд похмурому місті.

— Місто неймовірне, — прошепотіла Еріка, дивлячись на величезний фонтан, що стояв посеред площі, і відчуваючи, як вітерець підіймав бризки вгору, створюючи ілюзію розсипу світлячків.

Вона йшла, не перестаючи озиратися, аж поки випадково не врізалася в чиюсь спину.

— Гей, будьте обережні, адептко Персіфаль! — оскалився адепт Елідар і перший вбіг у будівлю з мармуровими сходами.

І решта теж кинулися за ним, потягнувши її за собою. Сніжноволосий з аристократичною надменністю сказав своє ім'я. Дочекавшись вишуканого кивка, він попрямував угору, далі ще вище, і врешті-решт вони опинилися на даху ресторану.

— Вау, як красиво, — прошепотіла Еріка, розглядаючи зоряне небо, до якого, здається, можна дотягнутися рукою. На тлі цієї краси вона перестала відчувати біль у ногах від нескінченного підйому, і всі проблеми відійшли на задній план.

— Усіма улюблена адептко, — його язвливий голос увірвався в її окремий світ, — чи не будете ви настільки ласкаві приєднатися до нас?!

Еріка відкинула назад золоті пасма волосся, які заблищали в світлі ліхтарів, розправила плечі й у такому ж тоні відповіла:

— Ну, раз ви так наполягаєте, адепте Елідар, — вона елегантно сіла за стіл, — я готова прикрасити ваш вечір своєю присутністю.

І посміхнулася у відповідь на його оскал. Всі затамували подих, а потім розсміялися; ну, не всі — тільки Еріка й Ронан, а Фрей лише трохи посміхнувся.

— А навіщо ми сюди прийшли?

— Я замовив цей столик ще за місяць до того, як потрапив в академію, бо знав, що потрібно буде знайомитися з ХЛОПЦЯМИ в приємній обстановці, — процідив крізь зуби запальний сніжковолосий.

— Ну от, адепте Елідар, знайомтеся з ними у приємній обстановці! А на мене можете не звертати уваги!

А ці двоє все так само продовжували кидати одне на одного гострі погляди. Як раптом Ронан встав зі своїм келихом у руці.

— Отже! Пропоную випити за цей чудовий вечір! І за те, що у нас така чудова команда!