Справа 9. Генеральний Інспектор

Академія Суддів зустріла мене метушнею і нехарактерним для неї хаосом. Хоча сьогодні були справді останні екзамени, які я здаватиму вже в шосте, тому хвилюватися не було про що. 

За цей час я вивчила конспекти так, що навіть серед ночі усе розповіла б. 

Але, щоб не привертати зайвої уваги і розмов я все одно їх проглядала хоч і робила це так, наче читала якийсь модний журнал. Ледь торкаючись до сторінок лише кінчиками пальців і так, щоб вони майже не шурхотіли. 

Здається спілкування з аристократами зовсім не йде мені на користь, бо я ж не планувала виходити заміж за Тоунса навсправжки. 

Та й якщо подумати після отримання диплома Судді моє завдання тут завершиться і вони більше не побачиться. Що ж до почуттів, які у мене з'явилися…думаю ті зникнуть через деякий час після повернення. 

Коли мене покликали лиш з байдужістю і впевненістю простукотіла підборами всередину приміщення. 

Єдина, кого тут потрібно було боятися це професорку Беатріс і професора Акамане, з того, що вона зрозуміла ті запам'ятали петлі і тепер завжди задавали нові питання, випробовуючи мою обізнаність. 

Але я знала все. Жодне питання не вибє мене з колії і на кожне я знайду відповідь. 

Елевонда. Не каркай. 

Брігель. А ви спробуйте. 

Я з легкістю відповіла на питання, які стосувалися предметів професорки Самсін і професора 

І тепер з цікавістю чекала, що ж вони вигадають цього разу. 

 – Що ж ось моє питання,  – почала Беатріс,  – чому демони втратили свою силу, а ті, хто належать до А рангу майже не народжуються?  – запитала вона пильно дивлячись мені в очі. 

Я щосили старалася не подавати вигляду, бо це питання прямо стосувалося того, чи сприймаю я часові петлі. Мені захотілося зробити крок назад, та відступити було неможливим. 

У горлі пересохло. Руки їх хотілося кудись заховати, та у цій дурній формі не було звідки взятися кишеням. 

Єдине, що залишало мене спокійною цокіт годинника. 

Тік. Так. 

Елевонда. Має ж бути якась офіційна версія у тій вашій книзі. Вони ж не могли просто змовчати і залишити як є. 

Її слова надають мені потрібну впевненість. І справді…

 – Ви не знаєте відповіді?  – запитала Беатріс з іронією. 

 – З того, що мені відомо кожний студент має п'ять хвилин на роздуми. Мої ще не пройшли,  – парирувала я.

Ви так просто мене не завалите, професорко Беатріс, навіть не сподівайтеся. 

Повільно я перегортала сторінку за сторінкою, шукаючи необхідні відмості і нарешті натрапила на одне єдине речення. 

Сказавши першу частину, я продовжила. 

 – Сталося через війну з ангелами. Саме це й призвело до такого розвитку подій. 

Я знала. Я була впевнена, що вона зробить усе, щоб допитатися до катастрофи. І своїм наступним питанням вона справді це зробила. 

 – І що ж спровокувало це?  

Відчула себе, наче раптом опинилася на уроці історії. 

 – Може те, що ангели і демони вічні вороги?  – не стрималася я,  – а якщо вас цікавить конкретне питання, але яке не відноситься до теми екзамену чи не значить це те, що ви повинні запитувати це поза уроком,  – відповіла я монотонно і на межі роздратування. 

 – Отже, ти впевнена, що я хочу дізнатися щось інше?  – запитала вона з цікавістю і очі її зблиснули демонічним вогнем. 

 – Саме так,  – не збиралася відступати я. 

Вона переглянулася з Амаранте і нарешті кивнула. 

 – Гаразд. Але це стосується теми,  – усміхнулася вона цинічно. 

І справді на що я сподівалася, вирішивши виступити проти. Що ж я зможу викрутитися. 

Згадавши усе що я десь читала з легкістю застосувала свої знання так, аби вона більше не могла вивести тему у потрібне русло. 

 – Бездоганно, як завжди. Ваші знання і справді вражають,  – висловила своє схвалення вона і я полегшено зітхнула. 

Професор Амаранте теж запитав питання, яке дотично стосувалося тієї самої теми, але я змогла вистояти і завершивши зі всім нарешті змогла вирушити в гуртожиток. 

Тепер з медитаціями від Фарізе я могла коригувати час, тому тепер не потрібно було хвилюватися щодо пропуску чогось важливого в реальності. А ці дні, які здавалися мені не важливими розділяти не хотілося. 

Залишалося два дні, пережити випуск тоді практика і все. Я вільна від цієї реальності. 

Елевонда. Ти впевнена, що усе буде так просто. 

Можливо й ні, подумала, коли проходячи повз одні двері почула неочікувану розмову. Голос точно належав професорці Беатріс. 

 – Вона знає більше, ніж ми думали і я не знаю як це на все вплине. 

Відповідь я почути не могла. 

 – Я хочу, щоб ти приїхав Сайме і сам усе перевірив,  – вимогливо сказала вона, наче впевнена, що співрозмовник не зможе заперечити. 

І справді через деякий час почула. 

 – Тоді буду чекати на тебе,  – радісно і полегшено відповіла та. 

Я завмерла. А наступним була новина яка облетіла усю академію. 

 – Генеральний Інспектор відвідає академію Суддів, щоб перевірити навчальний процес. 

Він же Магістр і він же ніхто інший як Саймон демон заздрості. Хоча останнє було мало кому відомо. Ніхто не афішував ким саме є мешканці нашого міста. 

Повірити не можу невже я накликала біду? 

 – А Брі, мабуть, як завжди не прийде. Вона ж не визнає наші вечірки,  – до вух донеслася розмова частину якої я пропустила,  – Брігель, ти будеш? 

Це була правда. Я терпіти не могла відвідування таких заходів, щоб ні з ким не бути близькою, але зараз вирішила зробити виняток. Усе ж це мій випускний, а що небудь. 

 – Буду, буду,  – буркнула я. 

Дівчата здивовано і якось злякано глянули на мене. А потім їхні погляди стали дещо презирливими. 

 –  О це так! Неочікувано, –  а потім зовсім тихо зашепотіли, – у Реджинальда Тоунса також випуск, от вона йде бо змушена його супроводжувати. 

Виправдовуватися перед ними я не мала наміру.