Епілог. Вибір зроблено.

Усе завжди було так легко? Просто втекти, зняти з себе будь яку відповідальність і забути про все, що стосується цієї клятої реальності. 

Якщо я ніколи не була головною героїнею, а просто тією самою другорядною персонажкою, яка помре, рятуючи свою сестру…то навіщо я так старалася. 

Чи не було це все дарма? 

Я вирішила таки залишити записку, адже просто піти не могла. Та насправді не відчувала жодної провини за свій вибір. 

"Моїй дорогій сестрі Дельфі. Я повертаю тобі твоє місце головної героїні, яке отримала випадково і на яке, мабуть, ніколи й не заслуговувала. Я не можу зараз говорити з тобою, тому я просто піду" 

Елевонда. Заперечую. Ти була чудовою головною героїнею, щоб ти там не думала. 

Мене обманювали. Мене використовували. Мене просто від самого початку…

Я закусила губу і з силої стиснула долоні. 

Я не можу розплакатися прямо тут. 

Та все ж не могла стримати розчарування. Мені було боляче. Я відчувала себе повністю зруйнованою. 

Не могла повірити, що Дельфі робила такі речі і усе лиш заради порятунку. 

Але ж як показує практика я спокійно справлялася майже сама і не потребувала такого “захисту”. Та й чи можна це так назвати. 

Я була роздратована. Настільки, що хотілося розтрощити усі речі навколо. 

І водночас мені хотілося впасти і плакати. І не зупинятися попри те як печуть очі. 

Я бігла від проблем тому, що досі не вміла зустрічати їх з гідністю. Я просто…і чим я зараз відрізняюся від Тесс, якщо єдине, що мені хочеться це сховатися як той равлик. 

Я й справді схожа на неї.

Хоча зараз вона дещо змінилася, тому навіть вона краща за мене. 

І що б там не говорила моя авторка – я зовсім не схожа на її інших головних героїнь, варто було одразу здогадатися, що я знаходжуся не на своєму місці. 

Ще раз оглянула кімнату. 

Наче все завершила. 

Дістала з кишені колбу з зіллям, яку передав мені Фарізе раніше і на мить завагавшись зробила два невеликі ковтки. 

Відчула як повіки важчають. 

Цікаво скільки часу я просплю у цій реальності перш, ніж повернуся. Усе ж ввести себе майже в магічну кому було дуже ризикованим рішенням. 

Але чи мала я що втрачати? 

Та з подивом зрозуміла, що знову знаходжуся в кабінеті Хореографії, тільки він був якимось дивним, наче не справжнім і тут вперше за довгий час нікого не було. А ще я почула звук друкування на клаватурі. 

Це мій коридор перенесення, чи що? Але ж вони надаються лише, якщо працюєш в Корпорації або маєш уже кращий розряд. А я ж навіть Академію ніяк закінчити не можу. 

Побачила як простір мерехтить і переді мною відкриваються ще одні двері у які я впевнено пройшла. 

Вони зачинилися за мною, і я побачила довгий коридор, який і має привести мене до місця призначення. 

"Крик Дельфі пронизав, мабуть, увесь гуртожиток, коли вона зрозуміла, що сталося. Чому ж правда не могла вийти назовні уже після того як все завершиться? Що ж, їй теж потрібно вийти з тіні і зайняти своє справжнє місце. Досить вже ховатися" 

Але про це я дізнаюся значно пізніше. Зараз я поверталася в Артуріум. 

Елевонда. "відходить від написання" Ну все наш кораблик розбився і ми потрапили на безлюдний острів. 

Брігель. А я від завершення, авторко. Хоча якби я спостерігала за історією з точки зору звичайної читачки, а не персонажки, то була б вражена наскільки крутим поворотом сюжету. 

Брігель. То ви про той, який згадувався в десятому розділі? 

Елевонда. Інших тут не було.

Брігель. Але мені не сподобалася арка з щоденником Дельфі, серйозно, чим там все врешті завершилося? А арка моєї мами навпаки найбільше подобається.

Елевонда. Ти ж сама відповіла на своє питання. Ти зрозуміла, що Дельфі увесь цей час була виконавицею, а не жертвою. Саме це й мав показати щоденник. 

Брігель. Я чомусь очікувала чогось іншого. Тобто, що це буде більш глибше розкрито. 

Елевонда. Я зробила все що мала, моя дорога. 

Брігель. Ну якщо у вас все, то я відкланяюся. 

Елевонда. До першого розділу в наступній книзі, Брі. 

Брігель. Так, до зустрічі і дякую усім, хто читав, побачимося в продовженні. 

"З вами була ваша не головна героїня цієї книги, Брігель Амаль"