Розділ 30. Фарізе знає більше.

Я вкотре прокинулася там, де й завжди. Хоча це могла бути й інша реальність, просто ж зміни зовсім непомітні. 

Це безмежно дратувало, бо я сподівалася, що прокинуся у іншій реальності просто тому, що так забажала. Але усе виявилося значно складніше. А так як часу багато у мене не було, тому зараз я знову йшла до Фарізе. 

Так, це було вже втретє чи вчетверте, власне я не вважала за потрібне це запам'ятовувати. 

А от він уже дивився на мене косо, наче вже здогадувався, що я щось замислила тільки не міг зрозуміти, що саме. 

– Щось ви надто часто буваєте тут останнім часом, вам не здається панно Амаль? – запитав він одного дня, скептично і примружуючи свої жовті котячі очі. 

– Це все через те що Ви мені подобаєтесь лікарю Фарізе, – сказала невинно, вчасно згадавши одну з розмов з авторкою. 

Еллі засмутилася через те, що мала круту сцену зі мною і Фарізе, але єдине що пам'ятала це фразу, яка щойно згадала.

Елевонда. Фарізель назавжди в моєму серці, навіть, якщо я не змогла прописати нормальну арку.  

Він ледь  посміхається та погляд залишається холодним.

– А якщо це правда, – продовжила засмучено, коли він зовсім мені не повірив.

Фарізе подивився на мене і задумливо сказав.

– Ви дізналися вже все що мали, хіба ні?

Замислилась.

– Але чомусь ви вперто прохолоджуєтеся тут, наче хочете аби я прочитав ваші думки, – промовив він змірюючи мене невдоволеним поглядом. 

Я хотіла відповісти за звичкою. Щось у стилі – а вам, що шкода? Але стрималася і вирішила говорити тільки по суті. Немає чого випробовувати його терпіння ще більше. 

– Гаразд, я хочу потрапити у свою справжню реальність, – твердо відповіла я. 

Він ледь розсміявся. 

– Ви б могли сказати усе одразу, а не страждати дурницями. 

А потім підійшов до шкафчика і дістав якусь колбу, яку з усмішкою передав мені. 

Щось було у його вигляді також підозрілим. Невже йому також…ні не так, він точно щось має знати, але як у нього випитати потрібну інформацію. 

– Що сталося з вашою людиною? – запитала з цікавістю, якщо моя теорія вірна, то…

– Я не маю контракту, не розумію про що ви говорите? – сказав він здається щиро. 

– Звідки ви знаєте Реджинадьда і що саме він у вас попросив? – продовжила допитуватися я, уже навіть не приховуючи цього. 

Підійнялася зі свого місця і ступила крок вперед, тільки з ним провернути той самий номер, що з Реджі не видавалося можливим. Я відчувала себе нзначною поруч з цим чоловіком. 

– Ви ж знаєте відповідь, – байдуже знизав плечима він. 

Я невдовлено нахмурилася, але все ж пішла на вихід. 

– До побачення, – сказала я класичну фразу і запнулася. 

Скоріше за все я більше не побачу саме цього Фарізе. 

– Коли прокинетеся у іншій реальності знайдіть мене, гаразд? – сказав він уже більш примирливим тоном. 

Я лиш кивнула і покинула приміщення. 

Більше мені тут робити нічого. 

І тільки, коли я сьогодні вже майже засинала згадала, що так і не випила зілля.