Із запису в щоденнику Дельфі?

Пройшов уже тиждень відтоді як ми з Клітою відвідали Таймрімез, а я досі не можу звикнути до того, що сніг може йти, а небо блакитним. 

Елевонда. Це просто я після того як у нас десь місяць не було сонця. 

Брігель. Воно існує. Серйозно я не можу звикнути, що в Артуріумі воно є.  

Але найдивовижнішим було інше, я відчувала демонічну енергію, яка здається проходила крізь мене як той струм. І це відчувалося до жаху правильно. 

Отже, тепер я теж демониця, чи що? 

Господи, за які гріхи, я маю таке переживати, я ж наче не встигнула щось вчинити за життя. 

А ще я з подивом усвідомила, що моя зовнішність також змінилася. Волосся стало світлішим, а очі і зовсім одне око було фіолетовим, а інше салатовим. І останнє стосувалося і реального світу, хоча це значно краще, ніж якби вони були червоними. 

А так все можна було списати на невдалий експеримент, і вже пізніше я збиралася знову розпитати Фарізе про те, що відбувається насправді. 

Сьогодні ж я вкотре переглядала щоденник, сподіваючись, що записа таки з'явиться. 

–  Ти знову це робиш, Брі? –  запитав мене Тоунс, вмощуючись поруч. 

–  Так, –  рішуче заявила я. 

Уважніше подивившись на нього складалося враження, що у щоденнику є щось, що він хоче від мене приховати. Він відводив погляд, коли говорив і якось нервово усміхався, а якщо ще додати до цього стукіт по чашці, то висновок очевидний. 

Він кивнув і розгорнув останню сторінку. 

–  Що? –  здивовано вигукнули ми в один голос. 

–  Та бути такого не може, –  спробувала запевнити саму себе я. 

Дельфі узагалі завжди виглядала як людина, яка скептично відноситься до віри, тому мені було напрочуд дивно читати “Отче наш” 

–  Ти ж бачиш те саме, що й я? –  перепитала я в Тоунса. 

–  Так, –  сказав він якось хрипло з сумішшю невдовлення і нерозуміння. 

То ви спільники, чи що? Невже від самого початку Дельфі передала щоденник…ну точно він сам казав. А отже, скоріше всього саме мій фамільяр від самого початку мав цей щоденник у себе. 

Тобто…він від самого початку міг знати зміст і той мав бути останнім. 

Але що саме хотів сказати мені мій фамільяр цими записами? Цього зрозуміти я не могла. 

Краще зрозуміти куди я потраплю. 

–  Отче наш, що є на небесах 

Нехай святиться ім'я Твоє, 

Нехай буде воля Твоя

Нехай прийде Царство Твоє, як на небі, так і на землі…

Коли я розплющила очі переді мною була Дельфініум, і що було дивно це бачити як ти молишся, ставши на коліна. 

Ти завжди вважала це зайвим, то чому ж тепер…

Я підійшла ближче і сіла на траву, вона була мякою і навіть теплою. Усе було так гарно, що аж боляче. Дослухалася до твоїх слів і завмерла. 

 – Господи, Боже, чи хто там узагалі є на тому Небосхилі. Я не вмію молитися і ніколи цього не робила, та й знаю лише одну єдину. Кажуть, що вона має бути щирою і тоді її почують. Тому я прийшла туди, де небо ближче до мене, – почала говорити ти і це звучало настільки у твоєму стилі, що я посміхнулася. 

Після цього ти важко зітхнула, а потім твердо мовила. 

– Я тут не для того, щоб попросити про прощення і не для того, щоб сповідатися у своїх гріхах. Усе, що я зробила – вже зроблене і час назад не повернеш. Я можу лише спробувати усе виправити, – вона на мить замовкла, а потім продовжила, – я лише прошу захисту для моєї сестри Брігель. Будь ласка, захистіть її вищі сили, – сказала вона ще раз і я зрозуміла, що по її очах течуть сльози. 

Я відчула, що з неба починає крапати сліпий дощ, але сестра навіть не зрушила з місця. А Тоунс, який виявилося весь час був поруч звідкись взяв зонтика. 

– Єдине про, що я щиро шкодую і за що невпевнена, що зможу наважитися просити вибачення це про те, що не змогла бути їй хорошою сестрою, на яку вона зможе з упевненістю покластися, – сказала вона підіймаючись з місця, – тепер я повинна зробити свій вибір, – твердо зазначила і попрямувала вниз з цієї скелі чи що це таке було. 

– Але ти була для мене хорошою сестрою, – вслід їй прошепотіла я, – і я не буду тебе ні в чому звинувачувати. 

– Ти не знаєш усієї історії, – важко зітхнувши прошепотів Тоунс, – ходімо, нам вже час. 

Упевнена це нестерпний котяра навіть не збирався мені щось пояснити. Принаймні, зараз. 

Ще й здається спеціально не дозволяв мені дивитися убік Дельфі, що ж не буду наполягати. 

– Амінь, – прочитала я і ми опинилися у кімнаті. 

Я ще довго не могла прийти до тями, все ще не розуміючи, та вже починала здогадуватися. Ти робила те саме, що й Елері чи не так? Ви не жертви у цій історії, ви лиходійки, які стали такими не зі своєї волі. 

Питання у тому чому саме ви? Гаразд у Морфея міг бути важіль тиску на мою сестру, бо він шантажував мною, наприклад. Але яка причини чому…

Здогададка пронизала мене миттєво, та я постаралася її відкинути. Ні для початку варто завершити з цим, а лише потім братися за все інше. 

Елевонда. Скажу тільки, що ти думаєш водночас і правильно, і ні. І так твій план дій чудовий. Хоча, якби ти продовжила думати, то це вже можна було б повністю завершити книгу, викинувши цілу арку. 

Брігель. Я не можу. Я краще піду довшим шляхом, аніж завершу усе зараз. 

Елевонда. Але другий шлях не кращий, ти ж це розумієш? 

Я знала. Правду кажучи, я добре знала, що на мене чекає, та я не могла наважитися завершити усе зараз. Я повинна вирости як персонажка, навіть, якщо здається, що у мене вже й так є характер. 

Не хочу думати про це зараз. 

У щоденнику більше не було записів, та побачила я дещо значно цікавіше. 

– Вирізані сторінки, – пробурмотіла я, але де ж вони тоді. 

– Може Дельфініум не хотіла…– почав було Тоунс, та я закрила йому рот долонею. 

– Або ти…– подивилася я на нього з очікуванням. 

Він промовчав, а потім видав.