Розділ 28. Тільки не так!

Слова долітали до мене як крізь завісу і я не одразу зрозуміла, що знаходжуся на парі професорки Інесс. 

– Реджинальд Тоунс працюватиме асистентом до кінця навчально року. 

Чекайте що? Здається, я щось неправильно почула спросоння. 

Повільно підійняла погляд і так і завмерла зустрівшись з поглядом мого фамільяра. Сумніву не було переді мною стояв – він. 

– Ні. Найн. Анде. – прошепотіла нажахано. 

Тепер його зовнішність не розпливалася. Тепер я могла роздивлятися його скільки б забажала. Але натомість втупилася в зошит, наче й не помітила. 

Я ж лише щойно говорила з іншим Тоунсом з яким ще й до того ж переспала. Чи могла бути ситуація гірша, аніж зараз. Мені хотілося провалитися крізь землю. 

Елевонда. Ну можеш сприймати це як ранній доступ до еротичних сцен. 

Та щоб її. Хоча звучало то цілком правдиво. Фактично це ж був усього лиш сон, якщо дивитися з цієї реальності. Сяк так перебувши пару, щосили стараючись ніяк не виділятися я нарешті змогла піти. 

– Що з тобою таке сьогодні? – запитала мене Дельфі і дівчата з якими ми тепер сиділи усі разом в їдальні, – невже ти закохалася в асистента Тоунса, – підморгнула мені Флав. 

Я важко зітхнула розділяючи свій пиріг так довго, що здавалося скоро перетру його в крихту. 

– Він мій фамільяр! – приречено відповіла. 

– Це ж чудово, – хіба ні, не зрозуміла Фіа, – це ж він хтось на кшталт твоєї істинної пари. 

І як їм розповісти мою драму. А хоча, що я там розкрию. І нарешті повідала про свої романтичні поневіряння. 

Брігель. Які ще в дельту…

Елевонда. Так правда ж хіба ні? 

Авторка інколи настільки майстерно могла прикидатися милою і невинною, що неможливо було не повірити їй. 

Вислухавши мою історію дівчата деякий час мовчали, а потім Дельфі і Інна синхронно видали, чим самі невимовно здивувалися. 

– А ти ніколи не думала, що це одна й та сама людина? – резонно зазначили. 

І я здивовано витріщившись на них уже була готова заперечити, коли вражено завмерла. А справді вони ж реально чимось схожі. 

– Точно…– нарешті дійшло до мене, – фамільяри ж можуть проходити у сон своєї людини.

– Але думаю варто перевірити, – промовила сестра. 

Я кивнула все ще перебуваючи під враженням. Але якщо він і справді мій фамільяр…уже потрібно складати план помсти, щоб знав як мені таке важливе і не розповідати. От не повірю в маячню, що він не міг. Не хотів швидше. 

Швидко доївши я нетерпляче перебула пари і вже з зовсім іншим настроєм відправилася на додаткове заняття з професоркою Інес. Він також мав там бути. 

І цього разу жодна деталь не пройде повз неї. Але для початку варто зробити вигляд, що вона зовсім не здогадується. Так, для профілактики не завадить. 

– Вітаю професорко Інес, асистенте Тоунс, – сказала, пройшовши в приміщення лабораторії. 

Мій тон офіційний і я бачу, що це його засмучує. Але ж…ми вперше познайомилися, то хіба я реагую неправильно. Ні, авжеж. 

– Сьогодні ми будемо робити зілля Еффайє. 

Брігель. Як там ваші знання авторко?

Елевонда. Гілки гібіскусу, листя афроліту, коріння шемерту і емертаргес? 

Брігель. Правильно, але дещо забули. Ще три компоненти. 

Елевонда. Ерфоліс, полин і оце з клену, забула як називається. 

Брігель. Вітаю, здали. 

Елевонда. Ти тепер у мене будеш запитувати склад усіх зілль. А і ще одне здається за скільки часу програма у неї не змінилася. 

Брігель. Оце звичайно людина не заморочується. 

– Але чому? – запитала з цікавістю, воно здавалося звичайним порівняно з іншими. 

– Усе геніальне – просто, – з усмішкою відповіла вона, – одного разу воно може врятувати тобі життя. 

Елевонда. Думаю я рано на неї наговорила. Думаю це тільки для таких як ми. 

Більше я нічого не запитувала. Під її керівництвом я слухняно робила перше зілля яке вивчали у академії і було воно для покращення концентрації чи щось таке. 

З ледь вловимою усмішкою дивилася як мій фамільяр перетворившись на кота спав скрутившись клубочком. Попри все він такий милий сіамський кіт. 

 – У цього зілля насправді є й приховані властивості, – захоплено прошепотіла Інес, – і про них мало, хто знає. 

Я кивнула з цікавістю, спостерігаючи за нею. 

 – І які саме наставнице?  – запитала через деякий час. 

Я дрібно перетирала корені, замочувала листя у настоянці з ефролісу і робила усе, що вона мені казала старанно як і завжди. Адже кожна моя помилка може перетворити цілком безпечне зілля на страшну отруту. 

Цим мабуть мене й зачаровував цей предмет. 

 – А ти подумай?  – з усмішкою звернулася до мене,  – можливо ти давно знаєш відповідь на своє питання. 

Чомусь я здригнулася. Не знаю, що саме змусило мене почуватися саме так. Відповідь яку я знаю? 

 – Воно допоможе мені усвідомлювати сон… – невпевнено пробурмотіла я. 

 – І,  – наштовхнула мене на потрібну думку Інес. 

 – Навіть тоді, коли ніхто не зможе, чи що?  – запитала, не повіривши у власні слова. 

Мені це було мало схожим на правду. Інес розчаровано зітхнула. 

 – Ти була напрочуд близько, але це його й так очевидна сторона. 

 – Вибачте, наставнице, я ще вчуся,  – сказала я смиренно схиливши голову. 

 – Не варто,  – махнула рукою вона,  – а тоді схилилася ближче до мене і прошепотіла. 

Елевонда. Що саме. 

Брігель. А ви могли б не записувати? 

Елевонда. З радістю, адже я вже бачила цей спойлер сюжету.

Я здивовано сплеснула в долоні і попросила в авторки не записувати її слова. Це було надзвичайно вигідно для мене і я відчула як полегшення накриває мене теплою хвилею. Що ж одну проблему вирішено. 

Завершивши з зіллям я тихо покидаю приміщення. А ще сьогодні я вперше свідомо не потрапляю в Академію Суддів.