Справа 10. Випускний.

Після цього склавши сукню ми поїхали на авто у заміський будинок. 

Якщо я думала, що підготовка до випускного це легко і просто, то коли з'явилися стилістки моєї мьоельше, так я мала звертатися до мами нареченого або чоловіка усе виявилося значно складнішим. 

Тоунс передав мене їм в руки і зустрівшись з їхніми невдоволеними поглядами швидко ретирувався.  

А з мене почали знущатися усіма можливими способами. Спочатку вони змусили мене прийняти ванну. А нічого що я в душі вже була? І облили з ніг до голови якимись рідинами з дивними назвами, оліями і ще демони розбери чим.  

Завершивши з цим вони одягнули мене у звичайну білу сукню, і мої страждання продовжилися. Цього разу вони почали робити макіяж. 

–  Яка у вас сукня, –  запитала одна зі стилісток. 

–  Червона, –  буркнула я. 

–  Потерпіть трохи, це не надовго. 

І справді у декілька швидких і легких рухів вона нанесла усе, що потрібно було. І хоч мені не подобалося таке втручання у мою зовнішність вирішила, що стилістки мьоельше мають знати краще. 

Ще одна зробила мені зачіску і вправлялася з моїми неслухняними кучерями так легко, наче моя волосся було прямим. 

Я б і подумати не могла. 

Вона легко розділяла його і щось заплітала. Можливо це буде пучок. Далі побачила як вона закріплює усе гарною золотою заколкою з рубіновими камінцями. 

Елевонда. Але якби навпаки гірше зробили. 

Брігель. Не думаю, що вони мають на таке право. 

Елевонда. І справді. 

Після цього я підійшла до шафи і відкрила її. На вішаку була червона сукня, яку ми замовляли в дизайнерки разом з Елейлі і Івельгрін. 

Це була найкраща не тільки в Артуріумі, а й у всьому Тенебрісі. І навіть, якщо на них ми витратили дуже багато грошей це вартувало того. 

Вона була простого фасону, але невимовно гарна, а тканина надзвичайно приємна. Як же я мріяла одягнути її. І нарешті цей день настав. 

Сьогодні я хотіла сяяти яскравіше, ніж завжди. Бути прекраснішою і чомусь хотілося привертати увагу. 

З мене скинули цю тимчасову сукню і допомогли одягнути цю. 

Я завмерла перед дзеркалом. Мій образ уже був пречудовим, та чогось не вистачало. 

–  Прикрас, –  почула я шепіт за спиною. 

–  Тоунс, ти вже повернувся, –  обернулася до нього я, –  непоганий вигляд. 

Що малося на увазі неперевершений. Повірити не можу, що такий красень і мій наречений. 

Він був вдягнутий у чорну сорочку і чорні штани, а поверх піджак. І сьогодні він видавався ще більш гарним, ніж завжди. Хоча здається куди вже більше. 

Елевонда. Потрібно було одразу прописувати, а то тепер у тебе занадто слабка реакція. 

– Я блякну порівняно з тобою, – усміхнувся він і простягнув мені гарну коробку для прикрас. 

Виготовлена на замовлення. 

Я обережно відкрила. Ланцюжок, гарні невеликі сережки з гранатом і браслет золотий і з тими ж камінцями. 

– Як гарно, – вражено і захоплено відповіла я. 

Насправді ніколи не любила такі речі, але тут усе виглядало так ненав’язливо, що мені дуже хотілося одразу ж приміряти. 

– Допомогти, – звернувся до мене Тоунс. 

Я гмикнула. 

– Ну можеш скриньку потримати, – ледь всміхнулася я. 

З легкістю одягнула сережки, застебнула на шиї ланцюжок, який навіть відчувався правильно і зрозуміла, що з браслетом сама не впораюся. 

– Допоможи, будь ласка, – попросила я. 

Він виглядав якось невдоволено, але з радістю виконав моє прохання. Поставив скриньку і взявши браслет, обережно застебнув. 

– Готово, – прошепотів. 

– Дякую, – тихо відповіла я. 

–  Час іти, не надасте мені честь супроводжувати вас, моя леді, – сказав простягаючи руку. 

– Із задоволенням, – вклавши свою руку в його на якому був перстень, який я ледь не забула. 

– Входить вельші Брігель і рейсше Реджинальд, – оголосив церемонімейстер. 

Елевонда. Вперше дізналася як до них маю офіційно звертатися. Тепер хоч бери і все змінюй. Але якщо подумати, то все цілком правильно. 

Я відчула як усі погляди одразу спрямовуються на нас і пропалюють. Та я роблю вигляд, що мені абсолютно байдуже і це не має жодного значення. 

Моя усмішка легка і спокійна. 

Спустившись вниз і опинившись у великій залі для прийомів я відчуваю себе спокійніше. Усі повертаються до своїх розмов і більше не зважають на нас. 

– Що збираєшся робити далі? – запитує Тоунс з цікавістю. 

– У нас же випускний. Святкувати авжеж! – з ентузіазмом говорю я. 

 Тоунса відволікають якісь його знайомі я ж неохоче підходжу і вітаюся з Елейлі. 

– Ти прекрасна як завжди! – кажу я комплімент у якому, хоч і немає справжньої щирості та повинна визначити очевидне. 

– Як і ти, – схожим тоном відповідає вона. 

Незабаром до нас неспішно підходить Івельгрін і розмова продовжується за повільним випиванням коктейлів, які неочікувано справжні, а не штучні. 

Випускний не схожий на звичайні вечірки реального світу, але більш вільний, аніж прийоми цієї реальності. 

Поволі я дозволяю собі розслабитися і почати справді насолоджуватися вечером. 

У якийсь момент усе зливається і я відчуваю як мій мозок пливе. 

Невже мені щось підсипали?

Але ж я мала відчути. 

Елевонда. Ця сцена була написана ще майже на самому початку, коли я навіть не знала як піде сюжет. 

Я прокидаюся в незнайомій кімнаті і відчуваю як болить голова. Поруч натрапляю поглядом на склянку води і за декілька ковтків випиваю. 

У голові поступово прояснюється і я починаю поривчасто згадувати події минулого вечора. 

Пам'ятаю як пила коктейлі і вела порожні балачки з дівчатами з компанії еліти. Ми багато сміялися, а потім до мене підійшов Тоунс. 

Кімната гарно оздоблена і точно належить аристократу. Перший варіант –  я забагато випила, а Тоунс добра душа виділив мені свою.