Із щоденника Дельфі.

Я тягну час. Роблю все надто повільно. Довше передягаюся, довше мию руки і надзвичайно повільно п'ю каву. 

А потім, коли вже більше не маю змоги це робити ледь перегортаю сторінки і безліч разів перевіряю чи не загубився там часом якийсь “запис”. Але я знаю, що це не можливо. 

Нарешті Тоунс не витримує і все ж запитує те що його цікавить. 

–  Ти ж знаєш, що я ніколи не лізу не в свої справи, але може ти скажеш, що такого побачила в тому записі, що тепер боїшся видінь? –  він говорить з неочікуваним для мене натиском. 

У ньому більше немає тої грайливості чи як би це назвати. 

І я здаюся. Розповідаю йому все і не стримую сліз. Я така нажахана. Я просто хочу обіймашок і заспокійливих слів. І більше ніколи не бачити того Морфея. 

– Якщо ти не готова ми не будемо нічого читати, –  нарешті каже він після того як я заспокоююся. 

Але я заперечно хитаю головою. 

Я повинна дізнатися усе. Щоб там не чекало на мене і я зроблю все можливе для цього. 

–  Я зможу. І тепер ти будеш зі мною. Я не буду сама, чи не так? –  вдавано весело дивлюся на нього, підіймаючи на нього погляд. 

–  Добре, але тепер без самодіяльності, –  говорить він. 

Я кивнула і тепер уже впевнено відкрила щоденник на останній сторінці, яку завершила читати. 

Повноцінних записів не було. 

Тільки рядки з пісень. 

Тільки вони майже нікуди не переносили. 

“Black Sky”

На всю сторінку. Написане великими чорними літерами, наче вона була роздратована на весь світ. 

"I want recodnized you anymore”

Тут я побачила коротке видіння, де вона розмовляла по телефону, а потім пройшла до професора в кабінет і цього разу її погляд був сповнений щирої ненависті. 

Від кохання до ненависті пів кроку. 

І чомусь було сумно. Я не хотіла, щоб їхня історія завершилася на такій ноті. Це було надто жорстоко чи що? 

–  Вибач, він знову хоче тебе бачити, Дельфі, –  голос Сильфіда звучить здавлено і глухо. 

–  І ви не могли поговорити зі своїм братом щодо цього. Я втомилася. Мене дістало це все! –  складається враження, що ти готова або його вдарити або розтрощити тут всі артефакти. 

Ти з усієї сили стримуєшся і обертаєшся на каблуках до виходу. 

–  Це востаннє. Чуєте востаннє. І хай тільки спробує хотіти щось з мене вдруге. 

Він проводжає її до дверей і його погляд сповнений вини і приреченості. 

Я неочікувала такого. 

Повертаюся назад швидше, ніж думала і ще довго роздумую над тією короткою сценою, яку бачила. 

–  І все ж…–  протягнула я задумливо, –  чому ні словечка не має про те, чим вона займається. 

Елевонда. Заманює людей в секту. 

Брігель. Так я вам і повірила. Скажіть чесно ви самі нічого не знаєте, от і викручуєтеся як можете. 

Елевонда. Тобі влаштувати ще одну зустріч. 

Вона права, якщо хочу щось дізнатися то потрібно знайти спогад з лиходієм. Але як на зло вона більше нічого не писалося. 

–  Він порожній, –  тихо сказав Тоунс. 

–  Але має бути щось ще, –  пробурмотіла я. 

Та нічого більше не було. Можливо ще щось залишилося не відкритим і тому тепер я не можу пробитися сюди. 

Важко зітхнула і ще раз прогортавши щоденник закрила його. 

–  Думаю, нам варто зачекати ще трохи я відчуваю, що розгадка уже дуже близько, –  благоволійно прошепотіла я. 

Він кивнув. 

–  Ми обов'язково все зрозуміємо, Брі. Тобі немає за що хвилюватися.

Ледь всміхнулася і поклала голову йому на плече. Ще трохи і усе точно завершиться. 

Коли я розплющила очі це все ще була наша квартира в Артуріумі. 

–  Чекайте…Тоунс ми запізнюємося! –  прокричала я глянувши на годинник і зрозумівши, що пари почнуться через десять хвилин, а ми навіть не з гуртожитка маємо йти. 

Елевонда. Вона за добре знайомий нам ост. 

У голові заграла незрозуміла мелодія, яка дуже допомагала і я зі швидкістю світла почала бігати по квартирі на ходу переодягаюсь і роблячи аби який сніданок. 

–  Брі? –  здивовано подивився на мене Тоунс розслаблено проходячи у квартиру, –  ти що не бачила повідомлення. 

Я на мить зупинилася і знайшовши телефон прочитала. 

– А…Тобто в честь випускного…нам дали вільний день, –  повільно доходила до мене ситуація. 

Відчула себе останньою дурепою. 

–  А що цілий день робити? –  подивилася на нього зі щирим здивуванням. 

Я настільки звикла кожного дня ходити на пари, що тепер, коли їх відмінили справді не розуміла, що мені робити. 

–  Ну може тобі готуватися потрібно? –  видав ідею він. 

–  Та що там робити, –  буркнула я, як представниця тих, хто не витрачали години часу на підготовку, –  хіба волосся вкласти? –  сказала приречено згадавши про те як з ним важко впоратися. 

З розчесеним абияк не варіант. Особливо, коли мене супроводжуватиме сам Реджинальд Тоунс. 

–  Ось і займемося цим, –  він натомість широко усміхнувся. Те що він робитиме мені зачіску сам я сумнівалася, а він підтвердив мої слова, –  зателефоную мамі хай пришле стилістку. 

–  Ось за це ти мені й подобаєшся, –  сказала я, цього разу ці слова не мали жодного прихованого контексту, –  як у тебе легко вирішуються проблеми. 

–  Все для моєї коханої Брі, –  у тон мені відповів він. 

Усе повернулося у правильне русло і можна було більше не згадувати події петлі. Я умиротворено усміхнулася.