Розділ 27. Час вивчати зілля. І дізнаватися більше про Інес.

Усю дорогу до лабораторії я старанно спробувала зробити вигляд, що усе під контролем і я зовсім не підозрюю її ні в чому. А я ще боялася до Сильфіда йти? Та з ним у нас ще взагалі цілком приємна бесіда відбулася, а тепер буде справжнє випробування. 

На виході я знову зіткнулася з тим незнайомцем. Тільки цього разу його риси були мляво знайомі. Я його точно бачила. Але коли я обернулася, щоб покликати за ним уже слід простиг. Ну і хто він такий і чому мені так важливо дізнатися, хто він. 

Цього разу професорка Інес вже чекає на мене і здається справді нервує. Зважаючи, не так як вона постійно переставляє різні колби і банки з порошками, наче не знає куди їй подітися і як себе вести. 

Але ж у неї точно вже були учні й до мене. 

– Ох ти прийшла Брігель, – повертається до мене, поправляючи комір сукні, – кожного разу нервуюся як вперше, – ледь всміхається вона, роблячи тон звичайним. 

Я киваю і підлаштовуюся під неї. 

 – Дякую ще раз, що прийняли мене, – відповідаю тихо й несміливо. 

Ну зовсім інша людина. 

– Тоді, що ти хоче вивчити? – запитує вона більш розслаблено перемикаючись на робочий лад. 

Розмова тече плавно і легко ми розмовляємо так, наче являємося давніми подругами і вже через деякий час мою подальшу програму складено. І я починаю втрачати пильність. 

Хоч і знаю наскільки це небезпечно. 

І все ж це може стати моїм шансом. У мене все ж тут є декілька завданнь. 

 – Ви казали, що мені тоді здалося, – протягнула я між іншим,  – що малося на увазі? – запитала з цікавістю. 

На мить вираз її обличчя змінився на ображений, чи що, але вона швидко себе опанувала. 

 Вона стиснула долоні в замок і подивилася пильно на мене, наче хотіла щось побачити. Більше, ніж я могла зрозуміти. 

 – Якщо мені не потрібно знати про це тоді може ви відповісте на моє інше питання? 

Вона ледь всміхнулася. 

 – Дай вгадаю, ти запитаєш про свою маму, чи не так?  – примружила свої аметистові очі. 

 – Я настільки передбачувана,  – пробурмотіла я засмучено. 

Насправді ж вона сама потрапила в пастку і я можна сказати її перехетрила. Тільки ще рано розповідати. що не так. 

 – Я мала чудові відносини з Інгрі і була невимовно здивована і засмучена тому, що усе так сталося,  – витерши очі від сліз сказала вона. 

 – А ви часом не знаєте, що сталося з Елері і де її знайти. 

Її погляд похолов. Вона вся стиснулася і переляканим поглядом глянула на мене. 

 – Не лізь туди, благаю не лізь у це Брігель,  – тон голосу також тремтів і цього разу це точно не було схожим на гру. 

Вона справді щиро боялася. Ні, не так, вона до смерті боялася того, хто стояв за Елері. Чи не значить це, що усі тут підконтрольні Морфею? 

Я підняла кулон, на який перетворився артефакт і показала її. 

 – А так, ви зможете сказати мені більше? 

Вона важко зітхнула. І тихо відповіла. 

 – Можу. Але не тисни на мене,  – холодно відповіла вона. 

Зараз вона виглядала інакше. Не як та бездоганна професорка зілль і алхімії якою я захоплювалася, а звичайна жінка, яка зараз мусить за щось розплачуватися. 

Тільки ще невідомо, що саме. 

Десь дуже глибоко у її очах відбивалася зацькованість. Швидше за все вона грала якусь роль аби не зруйнувати абсолютно все. Можливо вона працює на дві сторони. Потрібно було завітати до Трактувальниці. 

 – Усе почалося, коли він став ректором. Але у цій реальності ти нічого не дізнаєшся. Тільки перевернутий сон покаже відповідь,  – швидко, наче за нею хтось гнався відповіла я і не пояснюючи попереднє продовжила,  – ланцюги, вони найважливіші за все. Але якщо знищити їх загинуть усі, хто з ним пов'язаний,  – пробурмотіла вона відчуженим поглядом дивлячись крізь мене. 

Тепер стало зрозуміло чому після альтернативної кінцівки Дельфі теж зникнула. Отже, якщо я пошкоджу ті ланцюги…

 – Але ж їх безліч, ви хочете сказати, що… – мені було страшно продовжувати речення, але здається я починала про все здогадуватися. 

 – Це я винна. І не тільки я. Багато хто. Усі винні,  – її очі сповнились якогось жахаючого божевілля і вона говорила слова, наче  сама до кінця не розуміла, що говорить. 

Транс. Що як увесь цей час вона у ньому й перебувала. І її поведінка теж спровокована якимось зіллям. 

Я метушливо почала оглядати колби. Нужбо, Брігель думай. Але в арфектології я була значно краща, ніж в зіллях. 

Але якщо так продовжиться вона просто помре. 

 – Зілля Еморфрайгент мій найкращий винахід, але той, який приніс і найбільше болю. 

Елевонда. Листя Емортену. Квітки селіну і порошок місячного каменю. Вода з озера Орге. І амерфарт. 

Точно. Еморфрайгент. Схоже зілля до того про яке я говорила, а авторка зараз з точністю сказала компоненти до його протиотрути. 

Невже це спогади з її минулого життя почали повертатися. 

 – Якби тільки я не повірила у те, що це може бути чимось хорошим. Якби тільки не повірила у добрі наміри,  – тон професорки наповнився злістю, а погляд повністю затуманився. 

Я швидко змішувала інгредієнти на ходу згадуючи пропорції. 1\4. 2\3. 

Елевонда. 1 з половиною і 10 мл. Амерфарту вспипати рівно пів аскенту, щоб це не значило. 

Я здивовано додала усе, досі не йнявши віри у те, що авторка не мала жодного спогаду, але з легкістю згадала усі пропорції. А я його вчила у цьому році. 

Елевонда. Це було моє сьоме життя. 

Дякую, мені стало ще краще. 

Професорка закинула голову назад на крісло і шепіт її став нерозбірливий. 

Трясця. 

 – Ще трохи, залишилося ще трохи,  – сказала я.  

Елевонда. Один раз за годинниковою. Далі три рази проти і три рази вперед, а тоді одна проти. 

Я навіть спитати ще не встигла, а вона вже сказала. 

Елевонда. І знаєш, Брі. Я згадала. Я й справді швидше за все була там.