Розділ 26. Професор Сильфід.

Відповідь від професора я чекаю або як  на кару небесну або як на щось що хай краще відбудеться чим швидше, щоб мати спокій. 

Нарешті він назначає дні і я полегшено зітхаю, коли розумію, що вони не співпадають з тими, що в професорки Інесс. 

“Так, мені все підходить.” 

Моя радість чомусь викликає у авторки сміх. От же, завжди знає більше і ніколи не скаже. 

Хоча понеділок таки був спільним днем, але там вже можна було у різні години ходити тому це ні на що не впливало. 

А точно…понеділок сьогодні. І мені вже потрібно буде прийти до дракона в гості. 

Але що вже поробиш у житті ніколи усе не йде так як хочеться. Потрібно вміти пілдаштовуватися під всі події. 

Тому зібравши усі необхідні речі в рюкзак я вирушила відбувати свою смертну кару. 

Хоча, можливо я просто перебільшую. 

Висковзнувши з кімнати я поспішила в академію. Пари усе ж ніхто не відміняв, наскільки б у мене не було настрою на них ходити. Усе що потрібно ми здали і тепер ходили більше для галочки, аніж тому що це мало ще якусь користь. 

І чого було вже зовсім їх не відмінити? 

Ах точно…у нас мали з'явилися нові пари.

На парах було нудно, а ще відчувалася ось ця атмосфера, що скоро вже все завершиться і це знову втягувало мене в апатію. 

Тому після завершення я майже радісно бігла до кабінету професора Сильфіда. 

Зупинившись я невпевнено постукала і увійшла. 

Отже, головне не забути, що я тут не артефакти вчитися робити прийшла, а в першу чергу, хочу дізнатися про нього і Дельфі. 

– Заходьте! – почула його голос і прошмигнула всередину. 

Ось і все тепер відступати більш немає куди. Він зміряв мене поглядом, який я охрестила драконячим і вказав, щоб я йшла за ним. 

Майстерня зустріла мене вже звичними артефактами на поличках, м'якими кріслами…мій погляд повернувся до столу на якому лежали різні матеріали. 

Окинувши їх чіпким і оцінюючим поглядом я сказала швидше, ніж подумала. 

– Тут помилка у основі. Якщо ви плануєте робити артефакт Тефарі, потрібно замінити аметист на бурштин, – мої очі мимоволі загорілися щастям і я не стрималася і зробила те, що говорила перед цим. 

– Ви пройшли перевірку, – усміхнувся він, сідаючи навпроти, – і справді генійка Артефакторики, зрозуміли  з матеріалів усе що потрібно. То чому ж мені вас узагалі вчити? – запитав він пильно, спостерігаючи за мною у його тоні була повага. 

Йому ще не набридло? І що мені сказати? Я гарячково обдумувала рішення не знаючи, що відповісти. 

– Я все ще роблю помилки, покладаючись на креативне мислення, – протягнула я, сподіваючись що цього досить. 

– А може ви хочете щось вивідати? – просік він правду в одну мить. 

А чого я ще хотіла, коли він брат лиходія. Що він швидко все прийме і зробить вигляд, що я аніскілечки не підозріла людина. Ага, аж полетів. 

І тут я згадала слова авторки, які зараз видавалися справжісіньким порятунком. Точно. 

“Це відкриє тобі двері і допоможе дістати важливу інформацію від інших.”

– Анастасія Сесіл, ви як той, хто був її Наставником точно маєте знати про неї більше? – легко усміхнулася, сідаючи у вільне крісло. 

Елевонда. Хтось пам'ятає чи я згадувала про це раніше. Ні, точно знаю, що писала про те, що Брігель стане третьою його ученицею. Але чи говорила про те, хто такі дві перші. 

Він спохмурнів, потім його погляд наповнився дрібкою поваги і смутку, а тоді він скривився. 

– Знайшли кого згадати. Вона не варта вашого часу, – спробував уникнути відповіді він, але де ж це бачено, щоб я так просто відступила. 

– Тоді чи не вона була тією іншою, окрім мене. 

Сильфід важко зітхнув і пропалив мене невдоволеним поглядом, а тоді пробурмотів. 

– Краще б уже про свою сестру запитувала. Як тільки дізаналася. 

Я склала руки на колінах і почала з цікавістю вкотре розглядати артефакти в минулі рази я майже не змогла це зробити. Тепер мала змогу насолоджуватися скільки завгодно поки професор збереться з думками. 

– Вона була найкращою з людей, які я знав. 

Елевонда. Неочікувано. 

– Вона завжди бачила лише ціль попереду себе і йшла до неї не зважаючи ні на що. І це викликало як захоплення так і відторгнення. 

Він заплющив очі, наче поринув у спогади. 

– Анастасія, яка завжди просила називати себе Тесс одного дня просто з'явилася на порозі нашої академії нізвідки. Складалося враження, що вона навіть не народжувалася у цій реальності, – тихо розповідав він. 

Я навіть не перебивала сиділа і уважно слухала. 

Сцена змінилася, але цього разу не лише я про це знала. 

– Вона переписала цю частину, – полегшено видихнув він. 

І здавалося Сильфід щиро хвилювався про авторку. 

– Тоді чому ви її ненавидите? – не втрималася я.

– Для автора стати Творцем – нормально, але для Творця стати автором – нонсенс, – холодно відповів він, – і їй цього не пробачили. 

Я сперлася на крісло, наче могла в ньому розчинитися. Тепер усе ставало дещо зрозуміліше, але не зовсім. 

– Але що не так з авторами? – не зрозуміла я, хоч і знала, що це питання накличе на мене біду, або його гнів. 

Але просефор здивував мене тим, що розсміявся, і це було так дивно чути, наче я побачила щось узагалі незвичне і неможливе. 

– Яке щастя, що ви запитали про це у мене, а не в когось з Творців доль, вони б вас спопелили на місці, – він не переставав сміятися і зараз ледве міг говорити. 

– Ну а що не так з цим питанням? – і вирішила, що як така тема, то варто сміятися за компанію, щоб не відчувалося так сумно. 

Елевонда. Це як я. Треба робити вигляд, що ти в темі. 

– Творці від авторів відрізняються тим, що вони створюють долю від початку до кінця. Вони прописують усе ідеально…а потім з'являється якийсь автор чи авторка і починають робити хаос у вже давно визначеній долі. І цим можуть створити дуже багато проблем, – нарешті своїм звичним монотонним тоном пояснив він.