Розділ 25. Леді Кесседі Амфро.

Сьогодні у нас був один з найважливіших днів, бо у зв'язку з тим, що скоро ми мали завершувати Академію Сновидінь до нас прийшли розповісти про інші заклади. Узагалі, завершувшивши нашу академію було не так багато шляхів, щоб йти далі. Офіційних тільки два. 

Перший  –  Академія Творців Доль, у яку як вже всі знали я й збиралася йти. Другий –  Корпорація Снів дуже загадковий заклад про який мало хто щось знав. Хоча я й не дуже цікавилася. 

Після завершення цих закладів з'явилися нові шляхи уже для працевлаштування. 

У актову залу я йшла неохоче, бо виступ Кесседі Амфро мене не дуже цікавив. 

Елевонда. Зроби вигляд, що не знаєш мене. 

Брігель. Гаразд. Але ви зараз схожі на головну героїню з “Закоханих невротиків” яка боялася в очі людям дивитися і тому завжди втікала. 

Елевонда. Нормальна фобія. Я взагалі не розумію навіщо витріщатися на людей. А так поясню пізніше. 

Хоча я й так уже здогадувалася відповідь. Бо єдина причина чому я вирішила усе ж прийти було те, що Кесседі Амфро одна з героїнь книги “Стати Королевою” Може ще й автограф вийде взяти. 

З такими радісними думками я знайшла вільне місце і вмостилася в очікуванні. 

Ще перед її появою у мене з'явився опис з книги. Здавалося, наче він прямо зараз розгортається перед моїми очима як кадр з фільму. 

“Скоро у ці двері зайде Кесседі, яку вона однаково щиро ненавиділа і поважала.

Вона вже давно почула стукіт її підборів і тепер очікувала, коли та нарешті зайде.”

Я відчула як серце завмирає і здається я затамовую подих. Ще зовсім трохи і я побачу її знову. 

Так було кожного разу, коли ми мали зустрітися. Адже саме через неї ця книга стала можливою. Саме вона направила мене туди, де я заразз знаходжуся і допомогла змінити визначений порядок речей. 

“Кесседі виглядала справді невимушено і гарно. Вона була наче якась темна богиня, яка зійшла у цей світ, щоб карати інших. А ще усе в ній було чорне. Одяг, волосся, капелюшок і очі. Жахаючі і такі, наче сама первородна темрява зачаїлася в них. 

Я не опустила погляд і декілька хвилин ми дивилися одна одній у вічі, не схиляючи голови в поклонах, і не вітаючись одна з одною. Тиха мовчазна битва, яку я повинна виграти, щоб не програти далі. 

І тільки тепер змогла помітити, що очі її – сірі, а не чорні. І є у них щось прекрасне.”

Різні персонажі надавали їй різний опис та мені завжди найбільше подобався від однієї з двох головних героїнь  –  Офелія Ельдер. 

І краще й уже не скажеш. 

 –  Вітаю усіх, хто зібрався тут. Я добре відома усім леді Кесседі Амфро і я тут сьогодні для того, щоб розповісти вам чому варто обрати саме Корпорацію Снів,  –  що ж тепер я могла переконатися у тому, що все у ній і справді нагадує божевільну психопатку. 

Я відчула як у моїй голові мимоволі починає грати пісня “Don't worry. Be happy” Хоч насправді я не відчувала страху. Навпаки якийсь дивний спокій. 

Вона говорила усе коротко і по суті. І цим дуже нагадувала…Я про дещо згадала і знову почала в думках наспівувати теж що й до цього. 

 –  Корпорація Снів надає вам гарантоване місце роботи з хорошою зарплатнею і гнучким графіком. Також ми пропонуємо кар'єрний ріст. 

Я ледве стрималася, щоб не розсміятися вголос. Це звучало як класична реклама десь в Сімку, Аврору, Єву та й у всі інші. 

Що ж після такого я відчула, що там явна підстава. І навіть якби у мене раптом з'явилася б думка, туди йти одразу б зникла. 

Йой! Але ж вона ніби вміє читати думки. Гаразд. Не хвилюйся, Брі. Be happy. 

Хоча далі її слова вселяли більшу довіру. 

 –  Також пройшовши стажування в Корпорації Снів ви можете  –  створити власну систему або ж заключити договір з Бюро Потраплянців. Що допоможе вам усе життя мати дуже великий прибуток. 

Після завершення виступу було стандартне задавання питаннь. 

Селестра підняла руку найшвидше. За нею це зробили Флав, Томас і Тереза. Я добре знала, що місць насправді усього лиш п'ять і вирішила промовчати, щоб не привертати увагу і не забирати у тих, кому вона насправді потрібно. 

Останнім руку неочікувано підійняв Арвін. А йому для чого? 

– Що ж слухаю, що тебе цікавить? – з вдаваною доброю усмішкою звернулася до Сел, на що вона радісно підвелася зі свого місця. 

– Що потрібно для того, аби створити власну систему. Чи у мене мають бути якісь документи? – швидко запитала вона. 

А вона не промах. Ця історія мабуть, буде цікавою. Але не думаю, що все так просто. 

– Для початку ти маєш завершити стажування і знайти того, хто зможе тобі допомогти, – здається це надавило на щось таке чого вона не хотіла згадувати. 

Далі вона запитала у Флав і та задала дещо неочікуване. 

– Яку ціну платать за стажування в корпорації? 

– Можливо ти мала на увазі чи платать за стажування? – легко викрутилася вона, відповівши питанням на питання, – так, авжеж. А пропуск туди абсолютно безкоштовний. 

Флав гмикнула і вмостилася назад на крісло і повернувшись до мене тихо шепнула. 

– Ходять чутки, що вона продала свою душу чи щось таке, щоб створити свою систему. 

Я ледве стримала здивований вигук. 

– Здається вона відчайдушно хотіла цього, – подивилася на неї ще раз, але цього разу інакше. 

Вона все ще здавалася божевільною психопаткою, та здається за її поведінкою було щось більше. Або я все ж помиляюся. 

Томас і Тереза здавалося зовсім не хотіли поступатися одне одному, тому врешті запитали одне питання на двох. 

– Чому краще піти в корпорацію, а не в академію, – почала Тереза і кинула погляд на брата, мовляв продовжуй. 

– Адже, що там, що там є одна важлива умова не можна покидати територію і ні з ким не зустрічатися ззовні. То чому ви кращі? 

– А це цікаве питання, – її нудьгуюча усмішка змінилася на веселішу, – можливо тому, що ми свободу повертаємо, а там ви назавжди залишитесь їхніми в'язнями. У сенсі ви завжди повинні будете писати чужі долі замість того, щоб творити власну.