Розділ 24. Станьте моїм наставником.

Сьогодні був той самий день. Я мала піти до декана і попросити назначити мені Наставників. Уявляю його реакцію, коли він почує. 

Мабуть, у якийсь момент я збожеволіла, якщо додумалася до такого. 

Зелений чай, корвалмент і зілля спокою на основі валер'янки вперто не хотіли діяти. 

У навушниках грало "Uptown Funk"

І навіть, якщо я вважала цю пісню одну з найбезглуздіших, які я слухала, але якщо вона могла надати мені хоч краплю впевненості, то що вже. 

Те що я збиралася зробити, точно викличе злість в Дельфі і все може призвести до повернення у ту саму жахливу реальність. І це я ще щось наговорювала на авторку. 

А сама то що? 

Поки не втратила усю свою рішучість я підійшла до кабінету декана і постукала у двері. 

– Студентко Амаль, щось трапилося. 

– Я хочу обрати наставників, – на одному подиху випалила я. 

– Більше ніж одного, – здивововано глянув на мене професор Таер. 

Вів вів нумерологію, яку я перестала відвідувати, бо вона видалася мені надто складною. Ну не хотіла я тут вчитися так само як в академії Суддів. 

Так, я божевільна, ледве стрималася, щоб не мовити це вголос. Та просто прийміть мій вибір. 

– І кого ж ви обрали? – опанувавши свої емоції тихим і рівним тоном запитав він. 

– Професор Сильфід і професорку Інес, – прошепотіла тихо, адже усім було відомо, що ці двоє на ауру одне одного не переносили. 

А протягом своїх студентських років і зовсім кожна їхня зустріч завершувалася сваркою. Вони лаялися між собою так, що деякі фрази стали ледь не крилатими. А ще це змушувало усіх вірити, що перед ними розгортається історія того самого кліше “від кохання до ненависті” 

Але ні…

Виграли ті небагато людей, хто зробили свої ставки на те, що вони не зійдуться. 

І тепер я вирішила стати ученицею цих двох і опинитися між всіма можливими вогнями і ще й підвісивши над собою дамоклів меч. 

І де авторка, коли варто мене зупинити. 

– Ви зараз серйозно!? – не втримався і голосно розсміявся професор. 

Я кивнула. 

Він подивився на мене ще раз і почав перевіряти, а чи не сон це. Ось що називається зламати йому мозок. 

Я невпевнено зробила крок назад, але вирішила, що як почала, то таки закінчу цю справу. 

– Усе буде гаразд, якщо ніхто з них про це не дізнається, – стишеним і проникливим тоном проговорила я, не зводячи погляду з професора. 

Він гмикнув, зовсім не будучи впевненим у тому, що моя авантюра матиме успіх. 

– Хочете заробити? – раптом запитав він у мене, і я здригнулася від цього дивного питання. 

– Як? – зустрічне запитання вилетіло з мене швидше, ніж я встигнула подумати. 

І тільки потім згадала, що я ж маю стипендію і кишенькові гроші. Серйозно. 

– Спробуйте їх примирити, – а тоді додав з насмішкою в голосі, – але це ще жодному студентові не вдалося. 

Усього лиш. Це не видавалося мені аж таким складним завданням. 

– Єдине питання навіщо? 

– Вони обіцяли повернути гроші, якщо хтось зможе це зробити. Та й знаєте в академії нудно, от усі й розважаються як можуть, – усміхнувся він. 

Я важко зітхнула…а він видавався цілковито іншою людиною. Відчула дрібку розчарування у нашому декані. 

– Я зроблю це, – кинула я обертаючись, щоб йти до виходу, – а ви будьте ласкаві складіть договори. 

– Тоді до зустрічі, студентко Амаль, ви підете зараз до них?

Я лиш кивнула і тихо зачинила за собою двері. Спочатку я пройшла в лабораторію, адже сама там найчастіше можна було знайти професорку Інес. 

Пройшовши всередину я ледь не зіткнулася з кимось. 

– Вибачте, – тихо шепнула я і побігла далі. 

За великим стосом якихось матеріалів я не встигнула роздивитися хто це, та й правду кажучи мене це мало цікавило. 

Елевонда. Ні, що б краще роздивитися. А то, хто потім буде винною? А авжеж, а не ти. 

Брігель. Чого б це? Та й хто він такий. 

Елевонда. Та так. 

Я обернулася назад, але було вже пізно, за ним навіть шлейфу аури не було. Перевертень, чи що? 

Я пішла далі. Зараз важливішим було знайти професорку Інес, а не задумуватися над…

Я завмерла, коли мене пронизала здогадка…яку одразу ж відкинула, хоча впевнена вона ще не даватиме мені спокою довго. 

Вона була там, де й очікувала її знайти. Я завмерла на порозі, не бажаючи відкволікати професорку від важливої справи. Добре знала, якщо відволікти, то уся академія може злетіти кудись в космос. 

Або ще гірше накликати на всіх якесь страшне прокляття або перетворити у якесь страшне створіння. 

Тому я стояла так тихо, щоб навіть дихання моє було майже не чутне. 

Вона швидко нарізала потрібні для зілля листки, корінці і подібне. Доливала якісь субстанції і все перемішувала. 

– Тричі проти годинникової стрілки, – пробурмотіла вона, виконуючи потрібні дії, – тепер додати тертий порошок асгафесу. 

Я повільно зробила декілька безшумних кроків назад. 

Корінь асгафесу з реальності перевертнів був смертельним для людей. А ще викликав жахливі галюцинації...які змушували інших божеволіти вбиваючи інших або ж накласти на себе руки чи щось подібне. Я налякано відступала від дверей, бо якщо вона дізнається, що я це чула…мені кінець. 

Але тепер я ще більш впевнилася у тому, що просто повинна більше дізнатися про цю жінку, адже вона може бути небезпечною. 

Через деякий проміжок часу я знову прийшла до дверей.

Вона уже завершила зілля і виглядала повністю задоволеною собою. 

– Чудово. Це теж завершено. Думаю, він буде задоволений моєю роботою. 

Цікаво, хто такий цей він. Не схоже, що це згадка про її чоловіка. З того, що мені було відомо той не відносився до цієї сфери. Може вона зробила те зілля, бо їй погрожували? Зовсім не зрозуміло. 

Але що уже. 

– Професорко Інес, – покликала я.

– О це ти, Брігель, – широ всміхнулася вона, – що привело тебе сюди? – тепер вона знову нагадувала людину, яку я поважала і якою захоплювалася.