Розділ 19. Повернення додому.

Усе завершилося, а отже можна їхати додому. Хоча за бажанням можна було залишитися в Україні, але пропустити свята ми не могли. 

Тому зараз монотонно складали речі і я, мабуть, вдесяте перевіряла чи нічого не забула. Навіть, якщо уже всі шафки, тумби і полиці були порожні. 

– Якщо ти перевіриш ще раз ми просто запізнемося, – невдоволено сказала Дельфі і грізно додала, – або взагалі поїду без тебе. Будеш сама в гуртожитку. 

– Звучить як якийсь містичний сюжет, – не стримала усмішки я, – або горрор. 

Ми востаннє на цей рік подивилися на нашу кімнатку, зачинили двері на ключ і поспішили на низ. Там здали наш ключ і сівши у наше таксі, яке викликали заздалегідь відправилися в аеропорт. 

Узагалі літаки відновили свої рейси ще через рік після закінчення війни. Тому весь час у нас були дуже веселі подорожі додому, як охрестила їх сестра. Хоча правду кажучи, усе було не так вже й погано. Усього лиш одна пересадка в польщі…і кілька годин стояння на кордоні, а ще перевірки на митниці, які дуже її дратували. 

Тому так зараз прямий рейс був даром небес. 

Сівши на свої місця ми приготувалися до польоту. 

– Зіграємо в щось? – запитала сестра. 

– Як щодо відгадування слів, коли відома тільки перша і остання букви. 

Вона кивнула у передчутті того, що обов'язково мене переграє. Я вже хотіла сказати щось ще, але саме в цей момент мені прийшло повідомлення. 

З подивом побачила, що це відповідь від Еліс про яку вже встигнула забути. 

Швидко відповіла, що зараз лечу додому і вона погодилася зустрітися опісля моїх канікул, але в її рідному місті. Я відповіла згодою і ввімкнувши режим польоту зосередила свою увагу на сестрі. 

Коли ця гра нам набридла ми продовжили грати дораму на якусь букву. Цього разу була “Я” 

– Я вкрала першу шлюбну ніч герцога. 

– Я стала шеф кухаркою тирана.

Елевонда. Звучить ніби не назва, а перше про тебе і Тоунса, а друге про Дельфі і Сильфіда. Хоча в моїй реальності в цієї дорами інша назва. 

Брігель. І коли б я встигнула. А от щодо тих двох, а якби вона справді йому їсти готувала. 

Елевонда. А у нас тут вже невідомо які теорії складені. 

Брігель. Ага і носить йому в контейнерах як в корейських дорамах. 

Елевонда. І слідкує за тим щоб він з голоду не вмер за своїми артефактами. 

Я не втрималася і відчула як ще трохи і почну сміятися на весь літак. Відправившись через транс у підсвідомість і насміявшись вдосталь я розплющила очі. 

Елевонда. І ти не повіриш, але я раз не могла заснути і реально про це написала. 

Брігель. Серйозно? 

Елевонда. І більше того ти ще потрапиш в цю альтренативну реальність. 

Ось це так сюжетний поворот. Дожартувалися, називається. Але цікаво чи авторка справді напише повну книгу. Бо я щось сумнівалася. 

Елевонда. А взагалі ви ніколи не думали грати дорами на останню букву?

Брігель. Та ні, навіть не задумавался, а ти як до цього дійшла. 

Елевонда. Чого не вигадаєш, коли сон взагалі не йде, а спати хочеться. Та й взагалі з назв можна складати цілі речення. 

Брігель. У сенсі. 

Елевонда. Ну як щось в стилі “Ти вийдеш за мене” 

Брігель. 

Елевонда. “Одружишся зі мною?”

Брігель. А ви про цю у нас першої назви немає. Чекайте, це ж та сама телепатична розмова, яку я використала в минулому. 

Елевонда. Навіть я була вражена твоїй креативності. 

Я швидко запропонувала ідею Дельфі і вона охоче погодилася. Тільки додала умову, щоб назви не повторювалися. 

– Вийдеш заміж за мого чоловіка, – сказала, коли мені випала ця буква. 

– Ти навіть ні з ким не зустрічаєшся, – підколола мене сестра і продовжила вже серйозно, – хай буде “Адже це моє перше життя” 

Елевонда. Я в кінці як її дивилася зрозуміла, що подивилася її зарано. 

Брігель. Підтримую. 

– Я знаю, але…– відповіла так, наче це не назва, а просто репліка. 

– “Епоха юності.”

“І” І що взагалі на неї є. На думку нічого не спадало при тому, що була впевнена, точно ж щось дивилася. Я вперто старалася щось згадати, але не виходило. 

– Так швидко здаєшся? – з насмішкою запитала сестра, мовляв сама ж запропонувала, а тепер що. 

– Ні, авжеж, – заперечила я вперто і звернулася до авторки.

Елевонда. Одна І…Я, друга І…А. Ще одна, але повну назву згалати не можу. 

– Ну точно “Ієрархія” – радісно сказала я. 

А ось так тобі, що тепер скажеш. 

– “Я прийду до тебе за гарної погоди” – хоча тон сестри був таким, наче вона мені погрожувала. 

А що як почати використовувати це як свою мову шифру. Не така вже й погана ідея. 

– “Джине, здійсни бажання”, – сказала назву однієї з моїх найулюбленіших дорам року. 

Яка потрапила у цей список перш за все через героїню психопатку, а ще тут цікаво подана тема бажаннь і їхнього здійснення. Власне те про що й Еллі говорила. 

– “Як у кіно” – не задумуючись продовжила Дельфі. 

– Опівнічна фотостудія, – нарешті сказала. 

– Скло ще те, навіть у мене сльоза прокотилася, – тихо відповіла сестра і зрозуміти чи вона чесно чи це сарказм і продовжує, – Я не робот. 

– Я рада, –  не втрималася від усмішки і продовжила, –  ну “Таксист” 

–  Ти й усе інше, –  протягнула сестра.

–  Експрес курс з романтики, –  відповіла швидко вже здогадуючись, що скоріше за все вирила собі яму. 

–  Клієнти з того світу, –  майже проспівала сестра вже передчуваючи мій програш. 

Я не знаю. Цього разу я точно не знаю. І авторка здається також. Хоча ні…ми прийшли до однієї і тієї самої думки одночасно і я з переможною усмішкою відповіла. 

–  Універсальний дворецький. Здаєшся сестро? –  запитала з цікавістю.