Розділ 18. І як можна було забути…про кінець навчального року!?

Елевонда. Та легко і просто. А взагалі на цьому розділі перші 300 000 знаків у які я планувала завершити книгу. 

Брігель. І наскільки ж ти свій план перевищила?

Елевонда. До стандартного розміру. Все йде до 600 000 знаків і розділення на дві книги. А от останнє я дуже не хотіла робити. Хоча я ще не впевнена. 

Брігель. Тоді обереш пізніше. 

Ранок почався весело і не сумно, як говориться. І згадавши, що зараз узагалі то кінець навчального року мені хотілося схопитися за голову потім побитися нею об стінку і завити. 

Проблеми проблемами, але контрольні за графіком. 

І тільки зараз я згадала, що з усім цим забула щось вивчити, зробити реферати і усе, що я мала встигнути за цей час. 

Добігалася, називається. 

Наступні декілька годин перетворюються на пекло на землі. Я починаю шукати усі теми, які маю здати і інфу по ним. 

На фоні вмикаю пісню She's back з дорами Пані день і ніч. Чи там мало бути ніч і день, але не важливо. 

Елевонда. Я теж її вмикаю, коли потрібно швидко писати книгу. Після чого розумію, наскільки повільно друкую. Хоча зараз навіть помилок менше стало. 

Брігель. Це ви ще мене не бачили. Але потім вона ще з декілька днів у голові грає. 

Елевонда. Є таке. 

 – Та скопіюй з чату,  – невитримує Дельфі  і говорить зі свого крісла. 

 – Гаразд, – я розумію, що нічого не вийде і схопивши ноут і все що мені потрібно, кидаю в сумку і біжу до виходу. – Я в часову кімнату. 

 – Добре я через трохи теж прийду, займи мені місце,  – кидає навздогін вона навіть не обертаючись до мене. 

Я киваю і швидко лечу в академію. У кімнаті уже сидять такі ж самі як і я. 

Уважно розглядаю в пошуках вільних місць. 

 – Сюди!  – підіймає руку Фіона. 

 – А що ти так? – здивовано запитую радісно сідаючи поруч. 

 – Ми ж були в іншій реальності подругами, може досить прикидатися? – дещо ображено запитує вона. 

 – І справді, – погоджуюся. 

Відкриваю ноут і починаю швидко все друкувати, мабуть, як буває коли тобі потрібно здати щось, а у тебе горять усі дедлайни. 

 – Та повільніше,  – тут же час зупинився,  – звертаються до мене інші, мабуть, через те що стукіт надто вже чути. 

 – Чесоміео, – відповідаю чомусь корейською. 

 – Ти як завжди,  – усміхається Інна,  – розслабся дорога. 

Я видихаю і трохи зупиняюся, дістаю свою улюблену колонку і вмикаю пісню яка грає в мене уже весь ранок. 

 – Встигнете? 

 – А он чому,  – протягнула Флаверлі, підлаштовуючись під мій темп. 

Усі починають злагоджено шукати. Через деякий час в приміщення просковзує Дельфі і сідає на вільне місце поруч з Терезою, яка демонстративно не сиділа поруч з Томасом. Він лише робив вигляд що вчиться, а насправді…

Ну я не бачила чим він там страждає. 

 – Готово!  – сказала Інна,  – я ледь жива після цього марафону,  – наче за мною вовки гналися. 

 – Щоб ти знала головна героїня друкувала дуже багато слів чи за хвилину чи за годину,  – не відриваючись кажу я. 

І нарешті завершую роботу з останнім акордом пісні. 

 – Я все!  – підіймаюся з місця і потягуюся. 

Здається я зробила зі сто рефератів, якщо не більше. 

 – У когось є щось їсти,  – запитую жалібно,  – я навіть поснідати не встигнула так поспішала сюди. 

 – Я маю сендвічі,  – тихо говорить Томас. 

 – Зійде,  – радісно киваю я,  – ти врятував мене від голодної смерті. 

Через деякий час, коли усі закінчують ми організовуємо імпровізований фуршет. Це звичайно не назвеш їжею, але на перекус зійде, зважаючи на те, що у нас ще в дельту як багато роботи. 

 – Хтось щось вчив?  – запитую, хоча здогадуюся, що скоріше за все не почую бажаної відповіді. 

 – А що хочеш знайти у кого списати?  – з якоюсь зневагою запитує Тереза. 

І тільки зараз подумала про те, а чи відноситься вона до таких як я? Чи вона навпаки небезпечна? 

 – Ні, я й сама це можу зробити,  – безсовісно говорю я, наче це щось звичне для кожного. 

Знаю, що її це розізлить, але нічого не можу з собою зробити. 

 – До якої ж степені нахабна,  – невдоволено зиркнула на мене вона, а її брат навпаки мене підтримав. 

 – Наші люди всюди, от бачиш сестро списування рулить,  – він навіть відірвався від свої роботи. 

 – Як же ти дратуєш мене старший на дві хвилини брате,  – прошипіла вона. 

Він розсміявся і повернувся до свого ноутбука. Я вже навіть почала складати теорії. 

 – На одному вивченні не виїдеш,  – несподівано говорить зі свого кутка Сел. 

Здається світ можна купити не лише грошима, а ще й книгами. О це б в житті не подумала, що вона з якогось дива…

 – І не дивіться на мене так, я не стаю на бік, Брі, – скривилася вона, обірвавши мої роздуми,  – просто наші думки збіглися, на мій превеликий жаль. 

Тих спостерігачів зрозуміти…

Я важко зітхаю і все ж не витримаю цікавості і з подивом дивлюся у ноутбук Томаса ледь не вдавившись печивом. 

 – Ти створюєш персонажів для гри?  – прошепотіла тихо. 

 – Так. Це моя робота, – тихо відповідає він. 

 – Просто робота? – не стрималася від цього запитання. 

Чомусь згадуються слова авторки. 

Елевонда. Тобі краще нічого не говорити.

 – Улюблена справа, – щиро говорить він.  

 Я киваю і вже збираюся відійти вбік, бо знала як творчі люди не люблять, коли в них над душею стоять. Та неочікувано він шарпнув мене за рукав светру і мені прийшлося вмоститися на крісло поруч. 

– Потрібен погляд збоку. 

Про це я також чула. Коли довго щось робиш перестаєш помічати помилки і потрібно змінити або кут огляду або того, хто дивиться. 

– Гараздоньки, з чим допомогти?

І чому у мене відчуття, наче я як Офелія з ”Королеви” 

Елевонда. Я вивела посилання на інші свої книги на новий рівень.