Розділ 14. Мобіус

Елевонда. От що я житті не думала, що буду писати розділ присвячений дорамі. 

Брігель. Усе буває вперше. 

Елевонда. 

Я пройшла в кімнату гуртожитку, щоб забрати деякі речі і відчула як завмираю на місці. 

Опенінг з дорами “Мобіус” Я не одразу зрозуміла звідки долинає мелодія. А коли побачила, що це дзвінок на телефон не змогла стримати здивування. 

Але ж у мене точно була інша пісня. І я не змінювала її останні кілька місяців. 

Мабуть, якби зараз почало грати “go into gehenna” я б відчувала себе не настільки налякано. 

Тривога накочувала на мене хвилею. А у кімнаті раптом стало надто холодно. Наче вітер якого немає пронизував до самих кісток. 

Не думала, що звичайна мелодія з дорами змусить мене відчувати себе так. 

Я не наважувалася прийняти виклик, наче, якщо зроблю це –  телефон вибухне прямо у моїх руках. 

Чому саме ця мелодія? 

Може хтось хотів мене на щось наштовхнути? 

Інакше б ця невідома людина вмикнула випадкову мелодія, а не ост конкретної дорами, яку я точно б не змогла оминути. 

Час, який може повернутися? 

Постійні таємниці, яких щоразу стає тільки більше. 

Персонажі з яких неможливо зрозуміти, хто є хто. 

Мобіус…

Точно ж. Мобіус. І як одразу не зрозуміла, що вся справа в назві. 

Поверхня з однією стороною і одним краєм. Символізує нескінченність, парадокс та єдність. 

А отже і часову петлю, навколо яких крутиться сюжет. 

Тоді, що заважає цьому поняттю символізувати сни? Скільки б не вирушати у інші світи все одно стається повернення до початкової точки. До моменту, коли продзвонить будильник. Чи хтось силою виштурхне з сну. 

Тоді я просто знаходжуся у мобіусі. 

Брігель. А чи не цією дорамою ви надихалися, авторко? 

Елевонда. Ну…коли я почала її дивитися у мене вже були перші розділи. Але я б сказала, що ця дорама і справді дуже схожа на цю книгу. Якби не знала подумала б що й справді списала сюжет з неї. 

Відчула краплю спокою. 

Брігель. А на якій ти зараз серії. 

Елевонда. 14. Ти? 

Брігель. Ми з Дельфі тільки на восьмій. Можна спойлери, щодо того, хто лиходій. 

Вона декілька митей мовчить, мабуть, для підвищення ефекту, а тоді відповідає коротко і просто. 

Елевонда. Це ж очевидно. Але взагалі їх там двоє. 

Щодо одного з лиходіїв я точно впенена так, а хто другий. І взагалі як це може бути очевидно? 

Тим часом вона все ж зволила продовжити. 

Елевонда. Та й на фоні усіх тих сюжетних поворотів, багатогранності сюжету і персонажів я вже й дивуватись не мала сил. Серйозно, яке щастя, що я це подивилася. 

Брігель. Нічого усе одно буду сьогодні дивитися з Дельфі. Але можна хоч якісь спойлери?

Елевонда. Ти просто повинна це побачити, щоб бути такою самою враженою як і я. 

Брігель. 

Елевонда. Ну нам нарешті скажуть як працюють ці часові петлі і чому наш гг  може їх пам'ятати. Взагалі у цій дорамі одна з найкращих концепцій часових петель. Типу це ж може навіть в реальності працювати.

Брігель. Точно. 

Розмова з авторкою мене відволікла і я відчула, що заспокоююся. Мелодія здається змінилася і тепер не змушувала мене хвилюватися. Я обережно наблизилася до телефону і взяла його в руки. 

Нічого не відбулося. 

Брігель. Ледь не забула. Можна спойлер, щодо того, хто лиходій в моїй історії. 

Елевонда. Я вже дала тобі підказку раніше. 

Але ж вона сказала тільки – це очевидно

Тоді невже це…Ректор. Єдиний варіант, який спадав мені на гадку. Але якщо усе так просто, хіба б вона мені сказала? 

Ну от тепер я знову починаю собі все ускладнювати. 

Елевонда. А я й ніколи не приховую своїх головних лиходіїв від читачів. Найважливіше для мене не викрити лиходія, а шлях яким ми до нього йдемо. Ось чому я дію якось схоже як у “Мобіус”  

Я згадала. І справді вона завжди виставляла поперед так званого головного лиходія чи лиходійки –  дрібніших, з якими й боролися головні герої. Час від часу не легше. І на що я взагалі сподівалася, маючи таку авторку як вона. 

Я важко зітхнула і нарешті натиснула на відповісти. 

– Я вас слухаю, –  невпевнено прошепотіла я, стараючись тримати тон рівним. 

–  Вітаю, –  почула стишений жіночий голос, скоріше всього змінений магією, –  я маю інформацію щодо вашої матері. 

–  Що!? –  вражено вигукнула я. 

–  Але для цього вам потрібно буде прийти в архів академії опівночі, –  відповіла вона і мої руки розчаровано опустилися. 

Надія? Ага, точно. Тільки самогубець подасться в академію у цей час. Але, якщо ця жінка сказала правду, тоді це мій справжній шанс. Адже я досі не знала від чого може бути цей ключ. 

Елевонда. А якщо це архів? 

Брігель. Наскільки мені відомо до нього немає звичайного ключа.

Елевонда. Тоді потаємні двері. Я бачила спойлер сюжету і там це було пов'язано зі снами.  

Можливо, я повинна відкрити двері саме уві сні? Звучить логічно. Через деякий час почула знайому мелодію. Отже, зі мною все гаразд. 

–  Я скоро буду, Брі. Не починай нічого дивитися без мене, –  почула голос Дельфі і відчула полегшення. 

–  Так, авжеж, –  зі щирою усмішкою відповідаю, –  чи можемо ми переглянути “Мобіус”

–  Звичайно, але з чого б це? –  з підозрою запитала вона, але все ж погодилася. 

Відкриваю ноутбук і заходжу у потрібну вкладку. 

Елевонда. Я подивилася наступну серію і це виявилося ще цікавіше і тепер я узагалі не уявляю, що буде в фіналі. 

Брігель. Як тепер дожити до останньої серії. 

Елевонда. Або до розділу книги. Найгірше в роботах в процесі саме це. 

Брігель. Твоя правда.