Розділ 12.1. Чому важливо вивчати магію ілюзій?

Елевонда. І скільки ж ще є предметів, які у вас є але ти їх не відвідуєш. 

Її тон був таким, наче вона дещо роздратована чи засмучена. 

Але ж, хіба вона не повинна це знати…як авторка. 

Брігель. Руни, Нумерологію, початкова бойова магія, цілительство, ілюзіїї…

Я хотіла продовжити, але вона мене різко перебила. 

Елевонда. Ти серйозно зараз? Ілюзії це ж найважливіший предмет, особливо для таких як ти.

Я зупинилася у порожньому коридорі і відкривши двері до аудиторії Часу наблизилася до вікна, вдивляючись у краєвид назовні. 

– То що там у тебе? – я сперлася руками на підвіконня і запитала у простору переді мною, ледь всміхаючись. 

Мені подобалося спостерігати за небом, хмарами і вітром. Я хотіла вірити, що він може віднести мої слова куди завгодно, навіть у іншу реальність. 

Я не хочу думати про це далі. 

Брігель. То що там не так з ілюзіями? 

Цього разу я задаю питання подумки, хоч впевнена вона відповіла ще б і першого разу. 

Замість цього переді мною з'являється незнайома досі книга, яка здається надто неправильною для місця у якому я знаходжуся. Срібними літерами на обкладинці виведено “Теорія Ілюзій” 

Ні автора, ні анотації не зазначалося. 

Я обережно відкрила і почала читати передмову. 

“Для усіх тих, кого лякають ілюзії. Для усіх тих, кому цікаво як відрізнити реальність від ілюзії. Для всіх тих, хто бажає зрозуміти ілюзії. 

І для мене, яка відчула усе це.” 

Далі був довгий титул і знову ж таки жодного імені, але я уже точно здогадувалася, хто авторка цього. 

Елевонда. Не впевнена щодо того чи ти вгадала. 

Здається розумію. Перегорнула сторінку далі. 

“ Ілюзії відносяться до стихії повітря. Такі ж легкі і невловимі, вони затуманюють розум і змушують вірити у те чого немає або виглядає зовсім інакше. І справді дивовижно.”

Я гортала сторінку за сторінкою захоплено знайомлячись з тим, що таке ілюзії. Якби наш професор розповідав, хоч наполовину так цікаво як у цій книзі, то я б із задоволенням відвідувала його пару. 

Я не боялася читати книгу тут, бо час у цій аудиторії вмів завмирати через що я не втрачу ні хвилини реального часу. 

Елевонда. Теж хотіла б мати таку кімнату, щоб можна було писати більше. 

Її слова відволікли мене і змусили згадати про те що я досі не дійшла до основного. 

Я вже знала як в теорії її створити і як керувати. Але от розрізнити. 

Елевонда. 247 сторінка. Абзац 14. 

Вона її читала чи що? Я здивовано зиркнула в простір поруч, наче Ела могла тут з'явитися і відповісти на мої питання. Але якщо це так, то в мене шиза. 

Це був саме той розділ який мені потрібен і я уважно вчитувалася у кожне слово знову ж таки потрібного абзацу. 

“Якщо ви запитаєте мене, то як врешті решт відрізнити реальність від сну, ілюзію від дійсності – я не зможу надати однозначну відповідь. 

Бо ні в тому ні іншому навіть при повному усвідомленні ви можете не зрозуміти, що не так” 

Аура тексту змінилася на більш серйозну і схвильовану. На противагу тому меланхолійному, який був раніше. 

Я вчитувалася у слова, відчуваючи як і сама починаю відчувати тривогу. 

Озирнулася навколо, перевіряючи на практиці слова книги. Якщо це ілюзія здаватиметься, що простір ледь помітно мерехтить, а на початку можуть навіть змінюватися кольори. Як в міражі. Саме з цим порівнювали ілюзію. 

Полегшено видихнула. Усе було гаразд. 

“Те що ви бачите здається тим чого не могло бути в реальності. Наприклад у магічних світах часто роблять, щоб хтось побачив зраду на власні очі…але насправді це була лиш ілюзія.

“Для цього навіть є спеціальні чарівники які працюють таким чином”

Весело живуть. Це ж як взагалі у такому випадку можна довести, що зради не було. Камери приховані ставити, чи як? Страшна сила ці ілюзії. 

Елевонда. Якщо дуже заморочуватися можна перевірити відбиток аури або спогади, але найчастіше так все й завершується. 

У її словах було щось більше, ніж я могла осягнути, але вона точно говорила не про себе. Можливо вона писала про це книгу і тепер відчула неприємну ностальгію. 

Що ж краще повернутися до тексту. 

“Останнє – слова. Люди говорять неприродньо, штучно і слова розпливаються перед очима. Особливо добре ці “ілюзорні баги” можна побачити під час надсилання повідомлень” 

Ошизіти. Тобто ілюзією може бути буквально все. Таким чином можна ж легко довести людину до психлікарні. 

Я вдихнула і видихнула. Якби знала про це раніше. то б відвідувала навіть надзвичайно занудні лекції професора Фірше. 

А тепер я почала швидко і метушливо гортати сторінки ледь встигаючи задумувватися про те, що потрібно бути обережною, щоб не порвати таку дорогоцінну книгу. 

Елевонда. Сторінка 394 там знайдеш відповіді. Але насправді усе просто. 

Я не одразу зрозуміла, але придивившись уважніше побачила ледь помітну закладку. На ній було лиш одне слово предмет. 

Подивилася там, де вона лежала і справді. 

“Щоб зруйнувати ілюзію потрібно зламати предмет на якому вона тримається. 

Або розплавити. 

Якщо коротко знищити, але головне не перестаратися. Бо в деяких випадках діставалося не тільки ілюзії. 

Ще один спосіб – людина, яка вас витягне. Це значно складніший спосіб, бо потрібно потрапити у чужу ілюзію і змусити повернутися. Провертати таке можна лише тричі.”

Я перечитала ці рядки ще декілька разів. Та й інші також. Наче хотіла, щоб вони назавжди вбилися мені у пам'ять. Щоб навіть у інших реальностях я не забула про це. 

– Ти хотіла, щоб я це побачила, аби застерегти? – запитала я вголос і поклала книгу на стіл. 

Вона зникла, наче її ніколи тут і не було. А я не чекаючи на відповідь покинула приміщення.