Розділ 12. Зустріч з кураторкою.

Елевонда. Обожнюю музику в міксах, скільки часу нічого такого не грало, але як тільки ти вирішила вийти відразу. 

Брігель.

Перемкнула музику у навушниках на потрібну і впевнено пройшла всередину. Коридори академії змінювалися один за одним і я швидко наближалася до потрібного кабінету. На годиннику була майже сьома у мене лише година, максимум дві до того часу як прокинеться Дельфі. 

Сховала навушники, постукала у двері і ввійшла, коли мені дозволила професорка Рун і за сумісництвом моя кураторка професорка Асін. 

Я важко зітхнула. 

– Доброго ранку, вибачте, що потурбувала, але це надзвичайно терміново. 

Сіла у крісло напроти неї, простягаючи щоденник з записами. На відмінну від своєї тезки з академії Суддів вона подобалася мені значно більше. І приміщення тут було світліше і затишніше. 

–  Ти казала, що маєш якісь проблеми з проєктом, що саме? –  запитала вона м'яко і привітно. 

Я склала долоні на колінах, обдумуючи, що варто розкривати, а що ні. Не хотілося, щоб виглядало, наче я нездара. Та й у мене теж є свої таємниці, які я не можу розкрити. 

Кураторка сприйняла моє мовчання по своєму і за це я їй була вкрай вдячна. 

–  Це пов’язане з тим, що ти не можеш прокинутися? –  запитала вона, підійнявши погляд на мене. 

–  Так, –  погодилася я. Це питання було безпечним, –  я втрачаю свідомість кожного разу, коли маю прокинутися тут, а ще…–  не впевнена чи варто говорити, але ж саме через це я тут, –  я більше не можу потрапити у ту реальність, –  знічено завершила, з надією дивлячись на кураторку. 

Вона кивнула і почала перебирати якісь документи, діставши один з листків вона простягнула мені. 

–  Дай відповідь на ці питання і тоді я зможу сказати у якому напрямку нам рухатися далі, –  я ледь всміхнулася і з вдясністю прийняла анкету. 

Рівень стандарт, як говориться. Чи були в мене погіршення настрою, апетиту, тривога і так далі по списку. Я збайдужіло ставила галочки біля потрібних варіантів і уже через хвилину віддала це назад. 

–  Готово, – відзвітувала я. 

– Гаразд, зараз перевірю. 

З кожним вибраним мною варіантом її погляд тьмянішав, наче зараз вона оголсить мені смертельний діагноз. Я ледь втрималася, щоб не поставити дурне питання – скільки часу мені залишилося? 

– З тобою усе добре, Брі, тому я поставлю деякі додаткові питання, – спохмурніла вона. 

Я кивнула. 

– Чи траплялося з тобою таке за час, коли ти отримала цей проєкт? – запитала вона пильно дивлячись на мене. 

– Ні, – кинула, не відводячи погляду. 

– Чудово. Коли ти зрозуміла, що втрачаєш свідомість, щоб повернутися? – продовжила вона. 

– Коли один знайомий повідомив про це. Сказав, що приніс мене в кімнату…

Можливо я б сказала щось ще, але вона різко перебила мене. 

– Ти можеш йому довіряти? – запитала чи то з цікавістю, чи то з хвилюванням. 

Я задумалася. Ела теж допитувалася про це, але думаю вона просто звикла усіх підозрювати. Тому краще зрозуміти все самій. Чи можу я довіряти Реджинальду Тоунсу? 

– Так, – нарешті видихаю я, – він не може зрадити мене, – додала я з дещо холодною усмішкою, – але сподіваюся ви не будете цікавитися і цими деталями. Важливіше інше, – перевела тему, чекаючи на її питання. 

Вона помітно напружилася. Наче злякалася мене. Я відчула, що мій імідж милої і невинної може затріщати по швах і швидко натягнула милу усмішку. Серйозно Брі, усі мають вважати тебе хорошою і ти не можеш виглядати інакше. 

– У сенсі, – сказала я уже звичним тоном, – чи може бути якийсь інший спосіб, щоб потрапляти звідти сюди? 

Вона важко зітхнула і тихо сказала лише два слова. 

– Помилка перенесення. 

– І що це значить? – злякано запитала я, – ви ж не хочете сказати, що я можу узагалі не повернутися додому одного разу. 

Вона не стала щось вигадувати. Професорка Асін подивилася на мене мудрим поглядом сповненим підтримки. 

– Не буду обманювати тебе, це можливо, – підтвердила вона те, що я вже знала. 

Загублена студентка. Як же там її звали. 

– Студентка Ферд. Це був не її вибір вона просто не змогла, чи не так? – зі смутком сказала я, відчуваючи розчарування. 

Ця триклята академія Сновидінь. Швидше б уже її завершити і нарешті покинути ці глибоконенависні стіни від яких я вже дивитися на мій улюблений колір просто не мала змоги без якогось тремтіння. 

– Не все так, – усміхнулася вона, – не все так просто, – повторила вона і підійшла до полички з книгами. 

У неї що також є прихований кабінет. Але ні, там знаходилася усього лиш книга, яка відкривала сейф розташований прямо на столі. 

Я навіть здивувалася, коли прямо переді мною кришка столу відїхала і я побачила дивні предмети з рунами на них. 

– Тримай, – простягнула вона мені невелику пластинку, – це захистить тебе від них, – прошепотіла вона з деякою приреченістю. 

Я одразу ж сховала її і тихо подякувавши підійнялася з місця. після чого невпевнено запитала. 

– То що мені робити? 

– Я організую тобі зустірч з одніє знайомою, – сказала вона підбадьорливо, а тоді тихо продовжила – Залежить від тебе і того, що саме ти хочеш, – простягнула вона, – але той хто тобі точно допоможе це Фарізе. Повір він знає більше за усіх нас.

Я кивнула, а потім попрощалася покинувши приміщення. 

Крайній випадок про який я згадувала раніше…можливо він вже настав. 

Я покинула приміщення і ввімкнувши навушники поспішила далі. Все стає лиш ще більш неочікувано з кожним моїм кроком вперед. Чи зрадію я подіям, які відбуватимуться далі? Хтозна.