Розділ 10. Хай почнеться фестиваль.

Це було незвично. Ось якими словами я могла це все розпочати і навіть не знаю якими усе завершиться. 

А ще це було вельми некомфортно. Мені було сумно спостерігати як усі бігають, долають перешкоди, обіймаються при перемозі і засмучуються при програжі. 

Потрібно було не погоджуватися до кінця. 

Я не могла всидіти на місці. Хотілося бути зі всіма, відчути цю командну атмосферу змагань, а не оце все. 

Ніколи не подобалося бути на місці журі чи фанатів, я любила бути тою, хто бере участь у всіх можливих завданнях на скільки вистачить сил. 

І як я взагалі буду суддею там? Я ж взагалі не терпляча. 

Дельфі і дівчатам було веселіше. Кожна з них відповідала за окрему команду і їхні коментарі було цікавіше слухати, ніж навіть спостерігати за всім. У цей момент вони забули про всі суперечки і з величезним запалом обговорювали усе. 

Я ж мусила за всім уважно спостерігати, а потім оголошувати переможців. 

– У першому змаганні перемагає перша команда, у другому – четверта, у третьому – друга і у четвертому – третя, – мій тон звучить вдавано піднесено, а на обличчі застигла усмішка. 

А це був лише перший рівень. 

З кожним наступним мені стає все важче, але я старанно виконую свою роботу. 

Нарешті змагання завершується, остаточні переможці названі, а призи видані я підіймаюся зі свого місця і спускаюся вниз. 

– З тебе вийшла чудова суддя, – хвалить мене Кораліна, з поглядом неочікувано сповненим поваги. 

– Дякую, – ледь всміхаюся. 

Елевонда. А це цікаво спостерігати за тим як тіні набувають форми. 

Брігель. У сенсі? 

Елевонда. Спочтаку вона мала бути просто однокурсницею. Це нагадує манхву "Вижити в любовному романі" коли героїня спочатку бачила персонажів як тіней. 

Брігель. Сподіваюся тут не буде зомбі? 

Елевонда. Точно ні. Принаймні найближчі роки. 

Прийнявши усі схвалення і обговоривши цікаві і смішні моменти усі вирушають назад в гуртожитки, щоб переодягнутися. моменти ми вирушаємо на ярмарку. Я нарешті вічуваю щастя від того, що можу пройтися, бо від сидіння у мене вже все тіло затерпло. 

– Куди підемо спочатку?  – з усмішкою запитую у Дельфі, яка стоїть поруч. 

Вона мовчи простягає мені програму фестивалю. І коли лише встигнула її взяти? Уважно переглядаю усе і починаю складати наш план на сьогодні. 

– Ми просто повинні побачити ілюзорне шоу, а потім підемо скуплятися і їжа...о і ще просто необхідно зайти до гадалки і взяти участь бодай у одному конкурсі, а ще... – я продовжую щось захоплено говорити, а сестра уважно слухала, хоч можливо це й дратувало її,  – і насамкінець ми повинні запустити ліхтарики з бажанням. 

– Гаразд, гаразд,  – закивала вона,  – а тепер ходімо досліджувати цю ярмарку. 

Цей парк, який ще вчора був таким звичайним зараз став таким різнобарвним, що здається наче це зовсім інше місце. До усіх дерев підвішені яскраво оранжеві гірлянди. 

Брігель. Чи все ж помаранчеві? 

Елевонда. Думаю немає різниці. 

А скрізь стояли різні ятки і невеликі сцени, які готували до виступів. Що ж...якщо я не змогла взяти участь у змаганнях, то відірвуся на повну тут. 

Хоча ярмарка буде тривати довше, ніж усе інше, але не у моєму характері відкладати на завтра те, що можна зробити уже сьогодні. 

Але куди ж піти спочатку? 

– Здогадуюся про що ти думаєш,  – протягнула сестра,  – але благаю тільки не конкурс співів, я не вмію це робити. 

– Я планувала йти на майстер клас магічного печива, дурненька,  – усміхнулася я у відповідь. 

Не дурна, на ті самі граблі вдруге наступати не буду. Хоча правду кажучи, навички співу Дельфі ще ненайгірші, як бувало у деяких. 

– Я рада, що ти дбаєш про мене,  – промовила вона чи то радісно, чи то навпаки скептично. 

Але мені було байдуже, бо на ярмарці настрій має бути чудовий. 

Ми пройшли до одного з наметів над яким був напис, який я шукала. Ніщо так не допомагає відволіктися від чогось поганого як зайнятися улюбленою справою. 

Усередині усе було розставлено і ми зайняли вільні місця поруч одна з одною. 

– Сабріно!  – радісно сказала я, побачивши мою дорогу знайому з їдальні. 

– Прийшли,  – махнула рукою вона,  – інші будуть зовсім скоро. 

Узагалі місця потрібно бронювати заздалегідь, що я й зробила...в останній момент авжеж. Добре, що Сабрі усе передбачила і залишила їх для нас. Ось за що я її люблю. А особливо за те, коли вона нам залишає порції, ще й теплі, якщо ми десь запізнюємося. 

Коли усі, хто мали приходять, Сабрі розпочинає. 

– Сьогодні у нас буде дещо незвичний майстер клас, ви маєте працювати в командах, мінімум з двох людей, – вона сяюче усміхається, а я підходжу на крок ближче до Дельфі, наче її у мене має хтось відібрати. 

Елевонда. Гаразд, не буду з тебе знущатися.

Брігель. І кого ж ти хотіла до нас прилаштувати. 

Елевонда. Можеш вгадати, Брі. 

Але вгадувати я не хотіла, та й часу не мала. У готуванні я була не така вправна як Дельфі, тому більше допомагала їй. Це було найбільше, що я могла зробити. 

Час від часу я виконую її прохання і ми злагоджено усе швидко завершуємо. Я щасливо роблю його різних форм у стилі осені і нашої академії і починається запікання. 

Тепер можна зняти наші фартухи і подивитися як там справляються інші. 

Я помічаю знайомі обличчя і махаю рукою в знак вітання. 

А чого це я? Невже через цю чудову атмосферу забула, де знаходжуся? Пам'ять моя летагранна, як говорилося в одній реальності у якій встигла побувати уві сні ще на третьому курсі. Тобто, канула в Лету, якщо дослівно. Але на щастя Дельфі не звертає увагу і я полегшено видихаю. 

– Можна на цей фестиваль забути, що ми мало спілкуємося з іншими? – не втрачаючи нагоди запитую я. 

– Чого б і ні? – ще дивніше наскільки легко погоджується сестра.