Розділ 9. Ректор.

Будильник.

Я вимкнула його навіть не підіймаючись з ліжка. Це була цілковита нісенітниця зовсім не могла зрозуміти чому не можу потрапити в Академію Суддів. Чому складається враження, що мені взагалі перестали снитися хоч якісь сни. 

Опустила ноги на холодну підлогу. 

– Брі, що трапилося? – занепокоєно подивилася на мене Дельфі, не розуміючи чому я так виглядаю. 

Наче цілу ніч не спала, подумала коли глянула в дзеркало. Повірити не можу невже зловила лихоманку снів. Потрібно якнайшвидше відправитися до кураторки. 

Одягнувши форму і аби як зв'язавши волосся вже збиралася вибігти в коридор. 

– Зачекай, – зупинила мене Дельфі, – ти не можеш піти сама, перебуваючи у такому стані. 

Її правда. Я повільно обернулася до неї. Мій погляд в дзеркалі не виражав абсолютно нічого. Це ж треба було. 

Вона швидко одягнулася і поспішила на вихід. 

– Може ти пропустиш захід? – запитала, коли ми сіли в одну з вільних машин. 

Я заперечно похитала головою, відразу скидаючи з себе це дивне затуманення мозку. 

– Ще чого? Веселощі і без мене! – обурено виголосила я стукнувши її рукою по плечі. 

Вона полегшено видихнула, а на обличчі з'явилася усмішка. 

– Це чудово. Я рада, що ти усе ще тут, Брі, – вона ледь приобійняла мене за плечі. 

Мені стало спокійніше. Я не самотня, я в безпеці. 

Після цього уже в кращому настрої я побігла у кабінет в якому зазвичай можна було знайти професорку Ассін. 

Двері на мій подив були зачинені. Дістала з кишені телефон і швидко написала повідомлення, стала чекати на той момент, коли воно буде позначене як прочитане. 

А що як її сьогодні…але ні в перший день фестивалю збираються усі професори, тому вона цілком може бути вже на стадіоні, де у нас проводилися такі заходи. 

Чомусь тільки зараз зрозуміла наскільки порожньою видавилися коридори і це поступово починало знову давити на мій мозок. 

– Студентко Брігель, щось сталося? – почула здивований жіночий голос і полегшено обернулася. 

– Так, вибачте що потурбувала, – кивнула я. 

Вона покликала мене в кабінет і прошепотіла чари від прослуховування. 

– Кажи,  – якимось наказовим тоном сказала вона. 

 – Я не можу потрапити в свою дипломну реальність. Більше того здається мені не сняться жодні сни і я прокидаюся з відчуттям, ніби взагалі не спала, – пояснила я. 

Вона склала руки на столі і подивилася занепокоєно. 

– Що було останнім, що трапилося у тій реальності? – запитала, мабуть, бажаючи зрозуміти як діяти далі. 

Я відчула, що спогади, наче почали зникати з мого мозку. Дивно. Все ж памятала раніше і так різко забула щойно зайшла в академію. 

Виступ. Лекція. Демонологія. Розмова з Тоунсом…

Ні не так. 

Розмова, а тоді виступ? 

Та що ж це таке. Я відчувала себе Алісою, яка падала в кролячу нору. Пролітаючи повз спогади я не могла дотягнутися до них. Усе відбувалося так стрімко. 

Я вдихнула повітря. 

Опустилася на крісло. 

Видихнула. 

Дістала щоденник і спробувала прочитати текст якого не було. 

І розплющила очі у своїй кімнаті. З жахом усвідомивши що це був не просто кошмар, а справжній сонний параліч. Що ж тоді чекати далі? Моя голова лежала на зошиті, а сама я була накрита пледом. Як турботливо з боку Дельфі. Вона вже покинула приміщення. 

На столі поруч зі мною стояв сніданок і лежала записка. 

“Якщо ти втомлена, краще відпочинь. Я вирушила в академію, але ти краще поспи довше. Захід почнеться вже в другій половині дня, тому у тебе є вдосталь часу. Це ти побачиш швидше, ніж прочитаєш повідомлення в телефоні” 

Таки є в Дельфі і хороша сторона. Поснідавши я лягла спати далі. Робити як і кудись йти насправді взагалі не хотілося.  

Наступного разу я прокинулася від стукоту в кімнаті. Привідкрила очі – Дельфі складала щось в рюкзак. 

– Котра година? – запитала я. 

Вона подивилася на свій наручний годинник і відповіла. 

– Третя. Саме хотіла тебе будити. 

Я повільно встала з місця і почала збиратися на захід. Спочатку – вступна частина від нашого ректора, потім змагання, опісля ярмарка, а увечері щось на кшталт балу. 

У цьому плані Дельфі було дещо простіше. Вдягнувши топ, цього разу темно синій, в тон йому високі штани і поверх білу кофту на замку. Нарешті можна трохи видозмінити образ. А то форму, яка хоч і була зручна, та за тиждень набридала. 

Спустилися вниз і вирушили в парк. Який теж вже був прикрашений, а ще підготовлений до змагань. Цікаво, що вони вигадали на цей раз…Якщо знову знадобиться лазити по деревах я вб'ю нашого викладача фіз\вих.

Початок буде ще за годину, але потрібно подати заявки, які здійснювалися на місці. Спочатку потрібно підійти і записати свої імена туди, де хочеш взяти участь, а тоді згідно жеребкуванню нас розподілять на команди. 

Я прочитала назви і мої брови поповзли вгору, а щелепа впала на землю. 

Ну хоч щось нормальне тут має бути. Складається враження, що їм з цим точно допомагав чат gpt, gemini чи ще якийсь. 

– Дай мені, – сказала Дельфі, наказовим тоном, – і ручку також. 

Я не могла відмовитися, та й їй завше видніше. 

– Тепер дивись, – почала вона, – ось це, – вона вказала на дивну назву.

З допомогою Дельфі заявку вийшло заповнити швидко як і завжди. Як чудово, коли можна на когось покластися. Єдине, чому у мене якесь дивне і незрозуміле відчуття, наче я ступаю кудись на безповоротній шлях. 

Але я, мабуть, надто багато думаю. 

Після цього ми зайняли місця і приготувалися до зустрічі з ректором. Правду кажучи, я постійно забувала його вигляд, одразу з закінченням фестивалів. Наче він не хотів, щоб нам це було відомо. 

У тому сні в якому я бачила майбутнє чітко пам'ятала діалог з дівчатами про це. А одного разу спробувала намалювати його портрет і той просто зник.