Розділ 1.1 Про артефакти і помсту

Провалитися на першому питанні? Та легко, але я не мала права на це, коли на мене дивилися усі і на кону була помста Дельфі. 

– На минулій парі ми проходили артефакти, які допомагають, – я розтягувала слова з тим самим тоном людини, яка явно імпровізує, але хоче зробити вигляд, що все ідеально знає,  – в тому щоб проводити, – ах, яке ж там слово було, ну не струм же?  

Елевонда. Енергію. 

Брігель. Не знаю, хто ви, але дякую. 

– Енергію, – твердо відповіла і нарешті почала згадувати потрібну інформацію, – вдома ми мали зробити практичне завдання, перевіривши, що може стати матеріалом для основи, для стінок і магічного наповнення. 

– Таки щось знаєте. І що ж ви приготували? – пронизав він мене поглядом своїх матово синіх очей, які завжди лякали мене своєю незбагненністю. 

Але сьогодні я витримала. 

– Дозвольте взяти зошит для практи… – я зупинила себе на півслові і швидко виправилася, – я можу усе зробити зараз, щоб продемонструвати артефакт. 

Він думає, що робить мені гірше? Але його усмішка ледь помітно змінилася. Він мені допомагає? Та це ж чудовий спосіб позлити Дельфі. 

– Дозвольте, – я підійшла до дошки і затимала руку. 

– Крейда? Уперше бачу, щоб для артефактів використовувати крейду. Беріть, авжеж. 

З дозволу професора Сильфіда брала усі необхідні мені матеріали. Як тільки я почала роботу, одразу ж забула про увесь світ навколо. Це була моя стихія.  

– Для початку для основи я взяла кварц. Він найкраще проводить енергію, – почала пояснення я. 

Магією легко привела його до потрібної форми і натерла милом. Усі здивовано дивилися на мої рухи. Цікаво для них я божевільна чи генійка? 

Камінь став у вигляді ромбу, моєї улюленої фігури, а також…

– Ромб має гострі кінці зверху та внизу, а також складається з двох трикутників – це стає найкращим балансом для світлої і темної енергій, – пояснила я далі. 

Мої рухи були швидкі і чіткі. Без жодної помилки. Але от, що можна використати для стінок, бо без них артефакт можна викинути? Щось що втримає це все. Ах точно. 

Я швидко дістала моток нитки з кишені і стрічку, яка там лежала. Ідеально рівно відрізала потрібний шматкок тканини. І магічно вшила її в основу. Готово.  

Тепер всередину потрібно було насипати крейду. 

– Ох, точно, –  згадала, що мені ще й потрібно говорити, що я роблю і чому. –  Для стінок я використала тканину, але вона не має жодної користисті без захисних символів на ній. Що ж до енергії…кожна з тканин може як підсилити ефект так і знизити. Найкраще для цього підходить льон, – продовжила пояснювати і чомусь у мене почало з'являтися відчуття, що я щось пропустила, але усі мовчали, тому я мусила завершити. 

Після того як додала крейду я почала шепотіти чари. Зовсім скоро ще один артефакт мого власного виробництва буде зробленим. Чудово. 

– Готово. Закріплюючі чари завершують творення, – я обережно взяла його в руки. 

Може хоч цей зроблений нашвидкоруч протримається довше. 

Потім я зняла з шиї артефакт, який мав повністю почорніти через сьогоднішні емоції, але на диво був тільки на половину таким. 

– А це той, який я робила на пару раніше, – усе ж зрозумівши причину свого хвилювання сказала, – але вони мене мруть як мухи.

Він пильно подивився на мене і я почула його голос у своїх думках. Телепатичне повідомлення. 

“Якщо вам цікаво дізнатися правду залиштеся після пар” 

Ця його іронічність завжди нагадувала мені про Дельфі. Вони точно були знайомими, навіть, якщо кожний з них стане зворотнє. Я не повірю. 

– Дивовижна робота, – похвалив він і це видавалося щирим, – щодо вашої проблеми я поясню вам пізніше, – ледь всміхнувся він. 

– Дякую, – нервово усміхнулася і поспішила сісти на своє місце. 

Він не розпочав лекцію одразу, мить просвердливши мене поглядом запитав. 

–  І все ж, навіщо ви використали крейду? 

–  Тому що вона незмінна, –  з усмішкою відповіла я,  і мабуть, уперше за все своє життя хтось зміг приголомшити нашого викладача. 

Якого ми позаочі називали Драконом або ж Примарою. 

–  Є багато речей, які можна легко зробити інакшими за допомогою магії, крейда це єдине, що залишається незмінним і через це стала незамінною для всіх моїх артефактів, – додала я 

Його погляд змінюється. Він справді визнав мене? 

– Тепер зрозуміло. Дивно чому ви приховували такий талант, – задумливо протягнув він і вже звичним тоном продовжив, – У кінці уроку здасте свої зошити для практичних робіт разом з артефактами, якщо хтось не має першого або другого, автоматично отримує перездачу. 

А це означало не отримати допуск до заліку. Власне через це його й охрестили Драконом він завалював усіх так легко, що кожний його боявся. 

Я ж не забула той зошит, правда? 

Дякувати усім богам і вищим силам він знайшовся в сумці, я нервово передивилася сторінки і з полегшенням видихнула, коли зрозуміла, що все написано. 

– Сьогодні ми продовжимо тему передавання енергії у артефактах…–  під тихий і рівний голос Сильфіда ми записували лекцію, хоча думками я була десь не тут. 

До кінця пари рука відвалювалася від кількості списаних сторінок і я не уявляла, як я переживу наступну. 

Коли продзвенів дзвінок я вже за звичкою хотіла швидко вибігти з аудиторії і піти разом з подругами, але згадала, що сама на себе біду накликала. 

Дівчата сказавши, що зачекають на мене в коридорі, вийшли. Я ж невпевнено спустилася вниз до кафедри. 

Він обернувся до дверей в кабінет, де ми робили артефакти і телепатично передав йти за ним. 

Відкрив одну з шафок. Штовхнув книгу і вона відїхала вперед. Далі мають бути сходи вниз, де розташовується його персональна майстерня. Але ж з якого дива він дозволяє мені туди зайти? 

Може я насправді сплю? 

Коли професор відкрив двері ключем і пропустив всередину я декілька митей захоплено дивилася на все що тут знаходилося.