13.2

Губи Доріана лагідно торкнулися моєї шиї. Чомусь тієї миті поцілунок не приніс мені жодного задоволення. Лише відчуття, що чоловік намагався змінити тему…

— Пообіцяєш? — тихо промовила я, обіймаючи руки Доріана на моїй талії.

— Можу пообіцяти дещо цікавіше, — замуркотів він мені на вухо.

Я усміхнулася, але не зовсім щиро. Так, мені були приємні його обійми — та й тіло відгукувалося на його дотики, але… Я знову кинула погляд на миле село на картині.

Доріан повів мене до величезної бібліотеки Ла Варрів. Чи то щоб відволікти, чи просто щоби показати їхню маленьку гордість. Що ж… «Маленькою» було б надто некультурним словом щодо цієї гігантської кімнати.

Вона була забита книжками різних тем, кольорів, товщини, віку — я просто не могла закрити рота від подиву.

— Я знав, що тобі сподобається, — кинув мені хитру усмішку Доріан. — Давно помітив, що тебе тягне до книжок.

— У книжках знання, — пробурмотіла я, озираючись.

Стелажів тут було зо двадцять… Ні, п’ятдесят? Очі розбігалися. І на кожній полиці красивим почерком було виведено тему представлених творів.

Вигадане, реальне, магічні основи, історична література.

— Можеш брати все, що душа забажає, — промовив Доріан, ледь торкнувшись мого плеча кінчиками пальців — прибрав пасмо, що впало на оголену шкіру.

— Я навіть не знаю, із чого почати, — щиро зізналася я.

— Рекомендую з основ різних магічних витоків — тобі буде корисно, як носійці… е-е, незвичайної магії, — додав він, покусуючи губу.

Здається, Доріан хотів, щоб я зовсім не книжки читала.

— Ти знаєш, де це?

— Третій стелаж, п’ята полиця.

Я різко обернулася. Такі точні знання? Звідки?

— Ти все це читав? — видихнула я практично йому в губи — настільки близько чоловік був до мене.

Котяра. Просто котяра, який дістався до банки з валеріанкою. Він лише знизав плечима й наблизився до мене ще ближче.

— Я не був особливо товариською дитиною, та й роки без Академії минали вельми нудно. Мені треба було чимось себе зайняти, — просто відповів Доріан.

Це пояснювало, чому він знав стільки всього — і як із легкістю склав вступний іспит, ще й дав мені списати. Я притулилася до чоловіка ближче.

— Навчиш мене… усього, Доріане? — промовила я спокусливим шепотом, притискаючись до чоловіка дедалі ближче.

Вогонь у його очах розгорівся швидко. Він лише встиг притиснути мене в поцілунку, коли двері до бібліотеки відчинилися.

— Кхм, батько запрошує нас на прогулянку. Сказати йому, що тобі нездужається, Агато?

Я обернулася до Річарда з винуватою усмішкою. На щоках спалахнув сором’язливий рум’янець.

— Ні, — я поспішно усунулася від Доріана, — ми… я вже йду.

І поспішила в обійми Річарда, почуваючись якось дуже дивно. Так, як мені зовсім не подобалося. Я хотіла зараз бути з Доріаном — чим, власне, майже й займалася в самому серці маєтку Ла Варрів.

Поки ми йшли з Річардом униз — я, спираючись на його руку, він, тактовно замовчуючи, свідком якої сцени став, — одна думка все не полишала мене. У мене точно буде син. І якщо Доріан так опирався дітям через страх перед темною магією, то…

Я скоса подивилася на Річарда. І відштовхнула думку, яка настирливою пташкою забилася всередині.