12.2

Лорд Ла Варр покликав усіх нас до вітальні, де ми могли б випити чаю з десертом після важкої дороги, і я інстинктивно потягнулася до Доріана. Поруч із ним я почувалася в безпеці. Зустрілася з його поглядом, у якому читалися турбота й переживання, але…

Я навіть не встигла торкнутися його руки. Річард перехопив мене, елегантно поклавши мою руку собі на лікоть. Я закусила губу. Правильно. Ми ж удаємо, що я з Річардом.

Наостанок лише кинула болісний погляд на Доріана.

Він прошепотів: «Ще трохи». Я видихнула.

Вітальня виявилася несподівано ефектною. Чомусь я очікувала чогось більш середньовічного й у дусі «старих грошей» мого світу. Щоб усе із золотом, у шовках і цигани з ведмедями. Аж ні! Стіни вітальні були насиченого зеленого кольору — ближче до смарагдового, з яскравими контрастними меблями. Тут наче побував модний дизайнер, який грамотно й зі смаком розставив інтер’єр.

— Неймовірно, — видихнула я в цілковитому захваті.

— Ти не перестаєш тішити моє его, Агато, — розсміявся лорд Ла Варр і відсунув для мене стілець, запрошуючи присісти поруч із ним.

Відмовитися здалося грубим, тож я приземлилася, опустивши очі. Праворуч від мене сів Річард. Доріан пилив нас поглядом з іншого кінця столу.

— Тут і справді дуже красиво, лорде Ла Варр, — я тактовно усміхнулася.

— Радий це чути. Це я тут усе облаштовував.

Я підняла очі в німому здивуванні. Він? Тобто ось ці новомодні навіть для мого світу рішення ухвалив він?

Чоловік хмикнув — в очах його запалали іскри.

— Твоє здивування настільки щире, що я готовий сприйняти це за образу.

— Що ви! — миттєво вигукнула я, подумки проклинаючи себе за довгий язик.

Доріан же казав, щоб я мовчала!

— Я не хотіла вас образити!

Але лорд Ла Варр лише розсміявся і підморгнув мені в такій знайомій незнайомій манері.

— Я жартую, дівчинко, — усміхнувся він і махнув дворецькому, щоб той подавав чай, — я весь час змінюю щось у будинку, коли на душі паскудно. Багатьом не подобаються мої ідеї.

— У моєму світі ви були б дуже успішні з такими ідеями, — зізналася я і прийняла чашку чаю від прислуги. — У нас аристократів як тут немає, тож класова відмінність здебільшого є між тими, хто має більше грошей. Що часто про талановитих і успішних людей.

Лорд Ла Варр завмер і подивився на мене з усмішкою. Було в ній щось хиже і від того — страшне. У мене шкірою побігли мурашки.

Я прокашлялася.

— Ви ж… — я розгублено подивилася на Річарда, але той просто пив чай і не дивився на мене. Я повернула погляд до старшого чоловіка, — ви ж знаєте, що я з іншого світу?

Він усміхнувся і знову потягнувся до своєї чашки. А я остаточно відчула себе на якомусь шоу оцінювання. Того, як я дихаю, говорю, думаю. Ось що Доріан мав на увазі. Тут і справді почуваєшся… Піддослідним кроликом. Зробиш щось не так — і відправлять в утиль, замінивши свіжішим екземпляром.

От тільки що саме не подобалось в мені лорду Ла Варру? Те, що я з України, чи те, що жінка?

Усмішка на моєму обличчі поблякла.

— Що ж, Доріане, розкажи, як проходить навчання?

Очевидно, я набридла Ірвіну Ла Варру досить швидко. Його погляд тепер був спрямований на сина, майже повністю ігноруючи старшого. Й абсолютно повністю ігноруючи мене.

— Нормально, — відмахнувся той і одним махом допив чашку чаю, — Агато, хочеш подивитися будинок? Упевнений, Річард хоче багато чого обговорити з батьком щодо… — він зам’явся, — вашого майбутнього весілля.

Я розгублено перевела погляд на Річарда.

Ну ось як тут нормально функціонувати?!

Річард кивнув і усміхнувся мені. У його погляді читалося тепло й щось іще. Й ось це щось явно було спрямоване в бік батька. Я лише на секунду забарилася — не хотіла залишати його наодинці із цим чоловіком.