Розділ 12.

Колись давно ми з класом поїхали до Одеси. У нас було багато різних екскурсій (на яких ми відверто спали — усю ніч тікали від учителів на море), але найбільш пам’ятним для мене був Оперний театр. Він і зовні виглядав як витвір мистецтва, але всередині. Пам’ятаю, як миттєво прокинулася, як аж подих перехопило.

Ось у маєтку Ла Варрів сталося приблизно те саме. Я зайшла — й очі розбіглися. Підлога була встелена чорно-білою плиткою, яка так ефектно контрастувала з кремово-білою ліпниною на стінах. Легка позолота лише доповнювала вигляд, не відволікала, і…

Я проти волі почала усміхатися. Я ніби потрапила до палацу.

— Подобається? — якось аж надто гордовито промовив Річард.

Доріан фиркнув. Його цей вигляд, очевидно, ніяк не вражав.

Я кивнула. Оглянула хол ще раз і марно спробувала сховати усмішку. На мене дивилися різні люди з портретів. І всі як один, модельної зовнішності.

— Давно не бачив такого щирого захвату від нашого маєтку, — почула я низький, оксамитовий голос, від якого миттєво пробігли мурашки по руках.

Я обернулася. Із західного крила до нас вийшов чоловік із проникливими блакитними очима. Усередині все перевернулося. Він виглядав як Річард із нахабною впевненістю Доріана і якоюсь прихованою мудрістю всередині. На його щоці виднівся глибокий шрам, який, усупереч порушенню його ідеальних рис, лише прикрашав зовнішність чоловіка.

Це про нього Доріан казав, що він жахливий? І що довів дружину до смерті? Але ж… Я ковтнула й подивилася на нього ще раз.

Він мені зовсім не здавався такою людиною.

— Батьку, — Річард підійшов до чоловіка й міцно обійняв його.

Ірвін Ла Варр змахнув з обличчя пасмо світлого волосся і м’яко усунув сина.

— Я радий, що ви нарешті вирішили навідати свого старого, — промовив він з усмішкою, але очей із мене не зводив, — тільки де ваші манери, хлопчики?

Судячи з того, що Доріан досі ніяк не відреагував на присутність батька в кімнаті — ніде. Їхня повна відсутність.

— Хто ця леді, що з таким захватом розглядає нашу сімейну гордість?

Доріан миттєво стиснув губи. Пальці його рук побіліли, міцно стиснуті в кулаки. Він не дивився ні на батька, ні на мене — навіть не на Річарда. Просто перед собою. Я важко видихнула й винувато усміхнулася. Уже було ступила вперед, щоби представитися, коли мене перебив Річард.

Вочевидь, урятував перед етикетним скандалом.

— Дозволь представити тобі мою наречену, батьку, Агату Короленко-Майдайру, — промовив він, і вперше за весь час нашої зустрічі Ірвін Ла Варр перевів погляд на сина.

Він дивився уважно, анітрохи не змінюючись на обличчі. Я не могла зрозуміти, чи був він здивований, чи злий, чи радий. Абсолютно ніяк не змінилося обличчя чоловіка, коли він почув новину про заручини сина.

— Що ж, — сказав лорд Ла Варр і поплескав Річарда по плечу, — сину, вітаю!

Чоловік відійшов від сина й наблизився до мене. Я гарячково згадувала все, чого мене навчав Доріан — але майже все вилетіло з голови. Я дещо незграбно присіла — чи то в реверансі, чи то в поклоні, чи то все разом — зображуючи бурхливе бажання бути неймовірно ввічливою.

Але, здавалося, лорду Ла Варру було байдуже.

— Розкажи ж мені, Річарде, — чоловік стояв просто переді мною, дивився на мене випробувально, але говорив не мені, — як ви познайомилися?

Я підняла очі. Здогадався. Він же здогадався, так? Чи чув про мене. Підозрюю, що всі в цьому проклятому світі вже чули про дівчину, яка навчалася в Академії шляхетних чоловіків. Чи збіг?

— Агата навчається в одному класі з Доріаном.

— З Доріаном? — він вигнув брову й перевів погляд на молодшого сина.

Той продовжував стояти поруч і впевнено удавав, що нікого поруч не було.

На мить я розгледіла на обличчі Ірвіна Ла Варра розчарування. Він окинув Доріана майже сумним поглядом і похитав головою. Що… Що це було? Погляд лорда Ла Варра повернувся до мене. Він поклав руки мені на плечі.

— Дуже радий вітати тебе в нашій родині, Агато, — промовив чоловік.

— Рада бути тут, лорде Ла Варр, — пискнула я і знову спробувала зобразити уклін.

— Не треба формальностей. Ми ж тепер родина.

І поривчасто обійняв мене.