Розділ 7.

Втекти з-під пильного нагляду Доріана було складно. Він залишився в моїй спальні, тож довелося щипати себе, щоб не заснути раніше часу. Дочекалася глибокої ночі. Прислухалася до тиші, що запала — але в коридорі нікого не було.

Майже безшумно я вислизнула з-під ковдри — легенькою пушинкою вдягнула академічну форму. Замислилася. Я — єдина студентка Академії шляхетних чоловіків, мене одразу впізнають. І хоч сили в мене і справді стало значно більше, керувати нею було складно. Вона раз у раз змінювала свою поведінку — наче настрій.

Я скинула одяг й дістала з тумбочки свою стару «форму», у якій колись вдавала хлопчиська. Відросле волосся залишалося проблемою, тому я зібрала його у хвіст, наскільки це було можливо, і розкуйовдила за допомогою води. Зблизька, звісно, впізнають дівчину — але здалеку, ще й пізньої ночі, були шанси прослизнути непоміченою.

Я ще раз ковзнула поглядом по Доріану. Його рука лежала там, де не так давно було моє тіло. По лопатках побігли мурашки. Але я не могла ризикувати й підходити до нього ближче. Він спав чуйно. Міг і почути.

Тож, скриплячи серцем, я вийшла й зачинила за собою двері. Мені пощастило — в Академії я нікого не зустріла, хоча вже готувала якесь атакувальне заклинання. Знерухомила б до ранку, а там… У мене важлива місія, зрештою! З’ясувати, чого хоче мій чоловік. Виправдана, вважаю.

Вилаялася на саму себе вже на виході з Академії. Очевидно ж, що така відмазка ніколи б не спрацювала — наслідки були б такі, що король дуже швидко відправив би мене в заслання до країни драконів.

Я хитнула головою. Ні. Мені пощастило, і все.

Нічні вулиці були вкриті недавніми слідами дощу. Будівлі відбивалися в мокрій бруківці, калюжі утворювалися то тут, то там. Робота каналізації в цьому світі була… дуже умовною.

Швидкими кроками я перетнула площу, закуталася в маленькі вулички й на секунду відчула себе в безпеці. І дуже дарма.

— А що це в нас тут? — почула я голос напідпитку чоловіка.

Перш ніж заговорити, я тихо прокашлялася.

— Іду у своїх справах, малорде, — відповіла так низько і грубо, як тільки могла.

Але чи то за весь цей час без удавання мій голос почав здавати, чи то чоловік був надто п’яний, щоб йому було до того діло — він попер на мене з напором бика. Мої очі розширилися. Тікати?

Але в мене є сила.

— Малорде, я захищатимусь, — гаркнула попереджувально — просто в надії, що хоча б це його зупинить.

Фіаско. Він продовжував іти на мене, склавши губи трубочкою. Що він хотів зробити, було цілком зрозуміло.

— Не виродок, а викидень! — ляпнула я, і п’яний чоловік витріщив очі до розміру орбіт, спершу ойкнув, а потім рохнув.

Взагалі, це маленьке заклинання трансформації. І змінює воно лише частково — наприклад, руки на ножиці, чи ноги на тентаклі. Але моя магія… мала свою уяву.

За мить поруч зі мною вже ходив такий чарівний мініпіг. Я видихнула. Це заклинання я могла легко скасувати, а самому чоловікові зранку однаково ніхто не повірить.

Я підхопила свинку на руки.

— Пробач, малюче, — прошепотіла йому та погладила за рожевим вушком, — щойно все дізнаюся, одразу відпущу, гаразд?

У відповідь пролунав упевнений рохкіт. А я рушила далі.

Геоцинта жила не надто далеко від центру міста. І вона була чи не єдиною ворожкою, якій я довіряла, після… Та після всього.

Вона теж розуміла, як це — бути ошуканою, втягнутою в скандал і… Залишитися самій, без підтримки, яку до цього мала за спиною.

Але це не скасовувало мого щирого бажання надерти їй дупу. І хай я ніколи б собі такого не дозволила — я ж не якийсь варвар! А мріяти, як то кажуть, не шкідливо.

Я спустилася сходами вниз і штовхнула двері. Відповіді не було.

— Геоцинто, ти тут? — навіщось запитала я, чудово усвідомлюючи, що сама ворожка спала.

Постукала ще раз — цього разу гучніше.

— Це… — і перейшла на шепіт, — Агата!

Геоцинта не поспішала відчиняти. Чи то мстилася за те, що я весь цей час не хотіла її бачити, а тепер аж прибігла посеред ночі. Чи то щиро намагалася зрозуміти, яка така Агата Короленко намагається виламати їй двері.

— Чого ти хочеш, дівчинко? — вона відчинила двері й невдоволено подивилася на мене сонним поглядом.

— Передбачення, — просто відповіла я і увійшла до її халупи.