6.2

Доріан у розпачі вдарив рукою по книжковому стелажу. Я здригнулася. Невидимий пил піднявся в повітря.

— Але ж мій батько мав, ні, просто був зобов’язаний покинути все заради клятої магії, якій уже давно час було зникнути із цього чортового світу!

Доріан фиркнув і дістав з-за піджака флягу із чимось. Хильнув і вилаявся — простягнув флягу мені. Я похитала головою. Там уже й запах був настільки ядучий, що я відчула сп’яніння.

— Не знаю, чому мама погодилася на це самогубство, — вів далі Доріан, розглядаючи порожнечу перед собою, — чи то батька любила, чи то від долі, як кажуть, не втечеш. Вона заздалегідь написала мені кілька листів, у яких наставляла й навчала всього. Я їх спалив, коли батько подарував мені. Уявляєш? Каже, вона віддала своє життя заради тебе, і це її прощальний подарунок.

Голос Доріана звучав дедалі глухіше.

— Тільки краще б мене взагалі не було, Агато, — тихіше додав він і знову хильнув. — Тому я не можу одружитися з тобою. Ніколи. Щойно батько дізнається про мою дружину, він не відчепиться — ні від мене, ні від тебе. Ти зазнаватимеш того самого тиску, тільки цього разу — від родини, до якої сама ж увійдеш. Він хотітиме спадкоємця.

— Є багато способів…

— Ти не знаєш мого батька! — з усмішкою вигукнув він. — Він знайде спосіб, він найкращий маніпулятор із тих, кого я тільки бачив! Не дивно, що лише за одним помахом пальця мого батька король узяв Річарда на службу. Мала, він умовив короля. Ти думаєш, він не знайде способу схилити нас до народження дитини?

Я мовчала.

— І що, якщо ти завагітнієш? — його голос почав підвищуватися. — І народиш? І помреш так само в мене на руках? Я знову втрачу тебе?!

— Ти не втрачав мене, Доріане.

— Я втратив матір і Люсіль, — обличчя чоловіка вже вкривали сльози, яких я не бачила в тьмяному світлі кімнати.

Просто знала, що вони там були.

— Я не можу втратити й тебе.

Серцю стало нестерпно боляче. Я розуміла Доріана, розуміла, до чого він хилить, але…

— Мені не подобається ідея бути дружиною Річарда, — зізналася я йому.

Доріан хмикнув.

— Наче я, трясця, у захваті.

Запиленим рукавом він стер залишки сліз і відклав флягу. Його руки м’яко лягли на підлокітники крісла. Губи чоловіка знайшли мої і зім’яли в пристрасному поцілунку. Він цілував так нещадно, наче я стала його єдиним джерелом життя. Наче відірви нас одне від одного — і життя зупиниться або ж перетвориться на страшні муки.

Я відчула, як почало закінчуватися повітря, як тепло розлилося по всьому тілу.

— Не тут, — прошепотіла я Доріанові на вухо.

— Не тут, — відсторонився він і зазирнув мені в очі, — але я хочу, щоб ти знала. Ти — моя. І я зроблю все, щоб ми змогли це здійснити. Щоб ми були лише вдвох. Не знаю, відправимо Річарда в заслання.

— Дуже смішно.

— На той світ?

Я штовхнула Доріана в плече. Що б він не казав, а вбивати Річарда я точно не хотіла.

— Просто поки я шукаю спосіб захистити тебе, тобі можуть зашкодити, — він м’яко торкнувся губами моєї руки.

Знову тілом пробігли мурашки. Я не стримала уривчастого зітхання.

— А що, як… — він раптом подивився на мене поглядом, сповненим надії, — що, як нам утекти? Туди, де нікого не буде? Ні короля, ні аристократів, ні мого батька?

— У мене є тітонька Тереза, — я похитала головою, — і навчання. Я хочу навчитися магії.

— Я навчу тебе всього, мала! — він тримав мої руки і тремтів, наче від сильного холоду. — І тітоньку твою візьмемо. Скажімо, на якийсь острів? Ви разом пектимете пиріжки. Я знаю, як сильно ти їх любиш. А я навчу тебе всього, що прочитав. Ми ловитимемо рибу й полюватимемо вдень, а вночі розповідатимемо історії твоїй тітоньці. Ну ж бо! Це ж чудова ідея!

Як же солодко звучали його слова. Я ковтнула.

— Я все організую, — шепотів Доріан, — я все підготую. Знайду місце, упевнений, Люсіль мені допоможе. В ельфійській країні нас не чіпатимуть. Треба лише назбирати грошей, про все домовитися, і…

Доріан так схвильовано це говорив, що в мене не було сил йому відмовити. Ідея жити разом… Подобалася мені. До болю і солодкої млості.

— Добре, — прошепотіла я, — коли?

Він видихнув. Похитав головою. Щось прикинув.

— Спершу я маю зв’язатися з Люсіль і попросити допомоги так, щоб ніхто про це не дізнався. Й організувати втечу потай від батька та брата.

О, організувати щось подібне потай від Річарда буде ще тією скалкою в одному місці…

— Скажімо, два тижні? Місяць максимум.

Я кивнула.

— Але за цей час король точно видасть мене заміж, — неохоче зауважила вголос.

— Тоді Річард може стати твоїм нареченим… Ненадовго, — Доріан голосно ковтнув, — на той час, поки я все роблю. Гаразд? Це захистить тебе від короля, від аристократів, але водночас…