4.2

Професор Берто довго писав на дошці своєю крейдою, що пахла пилом і сирістю. Я зі нудьгою спостерігала за ним, а в голові прокручувала слова про Міхікадо. Який шанс, що король відчепиться від нас із Доріаном і дасть нам жити власним життям?

Я прикинула, чого йому варто стратити мене так само з фанфарами, як і королеву. Зрозуміла, що нічого. Від того журливо зітхнула.

— Ти чого? — прошепотів мені на вухо Доріан. — Уже вп’яте за останні кілька хвилин.

— Дивуюся складності організму Ряснокужа, — ляпнула перше, що спало на думку.

Професор Берто саме вимальовував третє серце, яке росло в монстра в районі печінки.

— А якщо серйозно?

Його очі уважно вивчали мене. З турботою та якоюсь погано прихованою тугою. Він переживав за мене. Я поділяла його почуття — на жаль, для самого Доріана, не до його персони, а до своєї власної. Причин для хвилювання було чимало.

І саме Доріанові я не могла розповісти про них. Це звучало б неправильно. Чому король не відправить на Міхікадо одного темного мага? Той же може дарувати й забирати життя, як заманеться.

Замість відповіді я відмахнулася й показала на професора — мовляв, учитися теж треба, а не лише млосно зітхати по п’ять разів за кілька хвилин. З особливою завзятістю я взяла перо до рук в очікуванні нових слів професора, аж раптом він найдивовижнішим голосом оголосив:

— Можете бути вільні.

Я видихнула. Ну от, тільки зібралася до купи.

— А вас, леді Агато, я попрошу залишитися.

Однокласники почали пирхати в кулак, виходити й навіть якось пародіювати мене. Малі діти, та й годі. Я провела поглядом надто кучерявого Тео й Міроша, який задер носа. Чи могли вони залишити червоний напис? Доріан дивився на них із неприхованою відразою.

Ні, ці двоє не впоралися б із червоним написом у королівському дворі. Це була робота дорослого. Чи ні?

Я зібрала речі й спустилася до професора. Погляду від нього не відводила.

І не лише я.

— Можете йти, лорде Ла Варре, — бовкнув він.

— Я зачекаю, — з усмішкою відповів Доріан, — а то, професоре, ви то кличете мене на лекції, то тепер виганяєте.

— Коли я захочу поговорити з вами, то назву ваше ім’я, — холодно відгукнувся він і махнув у бік дверей. — На вихід.

Доріан подивився на мене з тривогою, але з місця не зрушив.

— Я в порядку, — тихо прошепотіла йому у відповідь.

Брехала… Страшно.

— Точно?

— Авжеж. Що мені зробить професор Берто?

Погрожуватиме? Він явно не був радий бачити мене на всіх уроках. І тому факту, що я залишилася навчатися в Академії, — теж.

Доріан похитав головою й попередив, що далеко не відійде.

— І свою силу я теж не побоюся застосувати, — прогарчав крізь зуби, уже, здається, не мені.

Професор Берто втягнув голову в плечі, але більше не видав ані слова. Лише звуки — квакаюче-плямкаючі. Мені стало неприємно аж до тремтіння.

— Та що він узагалі собі надумав? — по-жаб’ячому голосив Берто. — Погрожувати професорові силою?!

Я підібгала губи й вимушено всміхнулася. Мене покликали сюди явно не для того, щоб обговорювати поведінку Доріана. Та про мене чоловік забув майже миттєво.

— Професоре Берто? — покликала я його й почала гойдатися на місці. — Ви хотіли щось обговорити?

Він озирнувся через плече й гидливо плюнув. Мої брови самі собою злетіли вище.

— Можеш не ходити на мої лекції, — раптом заявив він і почав порпатися у своїй сумці.

— Чому? Монстрознавство та історія в нас серед обов’язкових предметів, тож…

— Я просто не дам тобі скласти іспит, — рівним голосом відповів професор Берто. — Тобі та іншим жіночим особинам тут не місце. Сиди вдома, народжуй дітей і не чіпай того, що створюють шляхетні люди. Тож у тебе немає причин ходити на мої лекції.

Лише після цих слів він спромігся поглянути на мене.

— А якщо я все одно складу іспит? — запитала дуже-дуже тихо.

Усередині вибухали емоції, і я ледве могла їх стримувати. Кулаки стискалися й розтискалися.

— О, повір, — він хмикнув і подивився на мене зі збоченою кривою усмішкою, — немає нікого, хто зміг би скласти іспит із монстрознавства, коли я… проти нього.

Окинув мене поглядом хтивої жаби.

— Хіба що… — професор облизнувся.

— Я піду, — ляпнула раніше, ніж почула б слова, які мені зовсім не хотілося чути.

Буквально схопила підручники й вибігла з аудиторії, на ходу ронячи сльози.

Я врятувала цей клятий світ і цих проклятих чоловіків, щоб відбудувати все з руїн. Та, здається, мною вкотре просто скористалися.

— Мала? — здивовано провів мене поглядом Доріан.

Я не змогла приховати два струмки сліз, що рвалися зсередини, попри всі мої старання. Просто бігла вперед, сподіваючись відірватися від мага.