2.2

Лорд Кірсі обернувся до мене.

Король, здається, теж. Я ж тихо сказала! Тихо! Відповісти не встигла — полум’я на чашці Доріана вирішило не зупинятися, перекинувшись уже на одяг. І скільки б чоловік не намагався його збити, воно не зупинялося.

Виходів було два — або моя водяна кулька-непорозуміння, або… Доріан, стиснувши губи, провів рукою вздовж одягу, знищуючи полум’я одним дотиком. На мене не дивився. А я крізь землю провалитися хотіла.

Змусила його застосувати свою магію! І тепер у когось десь з’явиться вогонь, якого сама людина анітрохи не чекала. Я стиснула губи. От сам Доріан і винен. Не треба було мінятися з Річардом.

Лорд Кірсі кілька разів хитнув головою й повернувся до короля.

— Після очищення земель ми, звісно, хочемо отримати їхню половину — як уже обговорювалося з вашим покійним прапрапрадідусем.

— Четверте «пра» забули, — тактовно нагадав король.

— І з ним теж, — не розгубився дракон. — Якщо, звісно, ви не хочете запропонувати нам щось інше натомість.

У кімнаті повисла тиша, у якій щонайменше троє чоловіків займалися мисленнєвим поєдинком із поділу шкури невбитого ведмедя. І дівчини. Найімовірніше, мене. Може, звісно, я думала про себе надто високо, і насправді ці добродії думали про перегони або про те, що ці землі можна було б залишити в такому стані, у якому вони були.

І я могла б навіть подумати, що лорд Кірсі належав до настільки ввічливого типу людей, щоб справді про це думати. Король же подумки міркував, чи варто мене розпиляти або розрізати. Або прибити десь ближче до свого трону.

Настрій зовсім зіпсувався. Не поїду я до драконячої країни. І за лорда Кірсі не вийду. Я сумно подивилася на Доріана. Якби я зараз була з прізвищем Ла Варр, стали б мою долю ось так само пиляти?

Він на мене не дивився. Жовна його ходили.

— Ранок за вечір мудріший, лорде Кірсі, — філософськи зауважив король.

— Цілковито з вами згоден, — кивнув посол, — леді Агато, складете мені компанію? Я перед сном люблю розім’яти кісточки й прогулятися.

Я витиснула із себе якусь подобу ввічливості й двома пальчиками торкнулася простягнутого мені ліктя. Іти кудись не хотілося.

— Річарде, залишся, мій друже, нехай ці двоє побудуть наодинці, — усміхнувся король, ляснувши по дивану, щоб Доріан сів.

Він сів. Але очей із нас не зводив.

Прогулянка перед сном полягала у світській бесіді на балконі під пильним наглядом Доріана й лінивим — короля. Спочатку лорд Кірсі розповідав про свою країну й якісь звичаї. Потім замовк, побачивши, що колишньої жвавості й зацікавлення я не виявляю.

— Пробачте, я іноді забалакуюся й втрачаю лік часу, — ніяково промовив він.

— Ні-ні, річ… — закусила губу, утримавшись від погляду на Доріана, — не у вас.

— Річ у Ла Варрі, так? — здогадався він. — Річард так дивився на вас увесь вечір, що, зізнаюся чесно, я почувався там зайвим.

Я розсміялася. Тільки не було веселощів у цьому сміху. Тому що якби на цьому місці був справжній Річард, ситуація навряд чи кардинально змінилася б.

— Ви справді красива дівчина, леді Агато, — промовив лорд Кірсі, — і мене засмучує, що вами так безрозсудно розпоряджаються.

Я підійшла ближче до поруччя й зовсім не елегантно, не по-жіночому сперлася на нього. Вдихнула нічне повітря глибоко в легені.

— Безрозсудність є частиною життя, малорде. Вона привела мене до того, що я жива.

— Я хотів би почути більше про це, — його погляд здавався м’яким і теплим.

І мене нудило від того, що черговий чоловік намагався підбивати мені клинці. Так я подумала. Але страшенно помилялася.

— Тільки не сприйміть мої слова за любовний інтерес, — раптом додав лорд Кірсі й обережно озирнувся — перевіряв, чи що?

— Там чисто, тільки Річард спостерігає, — прошепотіла я змовницьки.

Дуже вже цікаво мені стало, до чого цей лорд Кірсі хилив.

— Бачите, маледі, мені б дуже хотілося володіти вами… Як артефактом. Як певною магічною силою, яка б прибирала неугодних мені та країні істот, — його усмішка здавалася зловісною.

І водночас розуміючою. Лорд Кірсі нічого від мене не приховував. Говорив усе як є. Міг би обманути й співати казки про кохання. Але ні.

— Але як жінка ви мені не цікаві.

Чудово. Це були саме ті слова, які я мріяла почути.

— Не впевнена, що саме я маю вам відповісти на це, малорде, — промовила холодно.

— Нічого. Я лише не хочу, щоб ви тішили себе ілюзіями, якщо король усе ж вирішить віддати вас мені.

Я випросталася й відійшла в бік кімнати.

— Прошу мене пробачити, я змерзла й повернуся назад.

— Я не хотів вас образити, леді Агато! — крикнув мені вслід лорд Кірсі. — Але я можу дати вам безпеку.

Ага, бачили ми вже таких. Я ледве стримувалася, поки підходила ближче до Річарда.