Розділ 2.

Розділ 2.

Король задоволено попивав чай і розпитував «Річарда» про всілякі дурниці, на кшталт нещодавно забитого фазана — і чи варто його малордству скуштувати його сьогодні. Він, очікувано, відповідав сухо й без задоволення, відбуваючись короткими фразочками заведеної ввічливості.

Я важко видихнула. Якщо він продовжить у такому дусі, то увага короля переключиться на мене.

Рятівним став для мене все той самий дворецький, який до цього щоразу кидав гидливі погляди. Він прийшов, щоб сповістити про прибуття посла Вільстарії, драконячого лорда Кірсі.

Ми встали з нагрітих місць.

Дракон, так? Я нервово поправила складки сукні. Із драконами я бачилася, хоч і не була знайома особисто. На балу нас було багато, і когось та я встигла розгледіти. Але це давало мало знань про безпосереднього візитера.

До кімнати увійшов чоловік із довгим світлим волоссям і світлими очима. У кутиках його очей виднілися зморшки. Шкіра здавалася надто блідою як для зрілого чоловіка. Старий? Але ні постава, ні манера не говорили про похилий вік. Я б навіть дала йому радше не більше сорока, якби не цей мертвотно-блідий колір обличчя.

— Ах, лорде Кірсі, як я радий вас бачити, — вигукнув король, простягаючи руку для рукостискання.

Дракон відреагував на свій лад. Схопив правителя за руку, а сам став на одне коліно, опустивши голову. Король здивованим не виглядав — отже, так і вітаються представники драконячої раси?

Від відблиску свічки на шкірі лорда Кірсі з’явилися якісь брижі. Я придивилася й отетеріла. Луска! Це була справжня луска! Здається, мої очі стали такими великими, що це не сховалося й від самого дракона.

— Бачу, ваша сьогоднішня супутниця зробила мені честь, і я — перший дракон у її житті, — усміхнувся він, простягаючи мені руки.

Я ввічливо натягнула кутики губ, а сама в паніці замислилася. Що… мені зараз робити? Потиснути руку? Потиснути й стати на коліно, як він до цього? Чорт забирай, ми ще не проходили такого рівня етикету на уроках в Академії! У нас там максимум вітання та ввічливі промови Армароса! Не міжнародне міжконтинентальне міжрасове щось!

Доріан поруч тихо кашлянув, натякаючи, що пауза затягнулася. Я ніяково хихикнула й якось потягнулася до руки дракона. Він же стояв і анітрохи не намагався допомогти.

А я що? Я потраплянка. Я й потиснула руку на наш український манір.

— Агата Короленко, леді Майдайра, дуже приємно, дуже приємно, лорде Кірсі, — заявила, потрясаючи його руку.

А от нехай потім не лізе вітатися першим.

Доріан перехопив мою руку, перш ніж я встигла остаточно відірвати її дракону.

— Сподіваюся, дорога вас не втомила, лорде Кірсі, — привітався він і наче ненароком став між мною та драконом.

Який же він… Власник. Я стримала усмішку. Ну й так було зрозуміло, що якась ящірка мене не цікавить. У нього луска на руках! Це ж як спати з піраньєю! Або з дорадою. З оселедцем! А я точно не дівчина оселедцевого типу. Віддаю перевагу яловичині.

Я зиркнула на Доріана. Ні, мабуть, баранині. На нього глянеш — і чистий… баран.

— Ні, анітрохи, — чемно відповів лорд Кірсі, — ми не подорожуємо, як ви, каретами, для цього в нас є крила.

Мої очі загорілися. Крила? Тут можна літати?

— Прошу пробачити мою грубість, — я опустила погляд, — я лише на першому курсі Академії й про драконів ще зовсім нічого не знаю. Ви не будете проти, якщо поставлю кілька запитань?

А цим геніальним жестом я вбила двох зайців — потішила бажання короля, від чого сам він аж розусміхався й розчервонівся поруч, і втамувала власну цікавість. Тому що дізнатися більше про драконів мені було ох як цікаво.

Побічний ефект був лише один. І ім’я йому Доріан Ла Варр. Під маскою власного брата.

— Запитуйте, прекрасна леді Агато, постараюся відповісти на все.

Я перевела погляд на короля. Можна? Він махнув рукою, даючи мені карт-бланш. Я ж заробила ще один бал до королівської скарбнички. Буде винен… Тюхтій доморощений. Не дивно, що королева водила його за ніс усі ці роки.

— А як ви літаєте?

Наступні пів години я слухала по-справжньому захопливу лекцію про те, як функціонують дракони — і мені було справді цікаво про це слухати. Я ставила навідні запитання, намагалася зрозуміти магію походження їхнього перевтілення. Що здивувало мене найбільше, дракони теж могли володіти заклинаннями або магією призову сфер — от тільки в слабшій версії, ніж ми, люди.

Їхні сили йшли на підтримання форми.

— Неймовірно, — видихнула я й потягнулася за вже охололим чаєм.

Король махнув дворецькому, щоб замінив чайничок.

— Що ж, тепер, коли світські бесіди позаду, — король узяв ініціативу на себе, а я відкинулася на спинку крісла, дозволяючи лорду Кірсі вільно спілкуватися з правителем, — я хотів би обговорити проблему Міхікадо.

— А яка там проблема? — звів брови посол.

Він узяв іншу чашку з охололим чаєм, провів рукою навколо неї, викликаючи вогняну сферу, і від чашки повалив пар. Я опустила погляд. Демонстрував силу?

— Тепер, коли леді Агата володіє потенціалом тисяч, а темний маг навчається в Академії, ми можемо звільнити ці землі.

І король подав чашку Доріану. Його очі стали квадратними. Ні, він, звісно, міг начаклувати просто зараз — от тільки ціною його темної магії вогню була б крадіжка цього вогню в когось. А раптом у того, кому він був життєво необхідний?

Я примружилася й уважно подивилася на чашку. Кивнула кілька разів Доріану й навіть бровами так виразно зіграла, щоб він зрозумів, до чого я хилю. Він начебто зрозумів.

— А щоб тебе пекло й варило! — прошепотіла я, і навколо чашки в руках Доріана пішов пар.

— Пробачте, що?