Розділ 1.

Я зламала їхні принципи, зламала ті основи, з якими вони звикли жити. І чоловіки забажали заволодіти мною як символом влади, яку ніхто інший не зміг утримати.

От тільки моєї думки, звісно, ніхто не питав.

Король сьогодні проводив зустріч із послом сусідньої країни Вільстарії і попросив мене бути присутньою як його супровідниця.

— Чому не тебе? — запитала я Річарда Ла Варра. — Мені здавалося, радник короля має бути присутнім на такому, а не дівчинка-першокурсниця Академії.

— Яка врятувала всю країну.

— Дівчинка-першокурсниця, — вперто протестувала я.

— Перша і єдина в Академії шляхетних чоловіків, — продовжував тиснути Річард.

Я видихнула. У його словах був сенс, звісно, от тільки король і далі мені не подобався. Нехай він і діяв обережно та з огляду на людей, але варто було комусь неправильно шепнути йому на вухо і… Загалом, останні десять років гонінь за обдарованими жінками вже про щось свідчили.

Ми сиділи у вітальні поруч із бібліотекою — я затишно влаштувалася на подушках і читала книжку, коли Річард перервав моє приємне дозвілля. Він сів навпроти. Наші руки майже торкалися одна одної.

Річард помітив це та, як йому здавалося, ненавмисно повів пальцями вперед. Я ухилилася.

— Ти досі не хочеш говорити про це? — промовив він м’яко, уважно розглядаючи риси мого обличчя.

Я відвернулася.

— Тут нічого обговорювати, — голос хрипів, — я піду на зустріч із королем…

— Я не про це.

О, я чудово розуміла, до чого хилив Річард, але вперто вдавала, що народилася… позавчора? Може, навіть учора. Дитина наївна, нічого не розуміє, а головне й найважливіше — із геть відбитою пам’яттю.

Блакитні очі чуйно вивчали мене. Річард був не з тих, хто приймав рішення в пориві пристрасті чи сверблячки в цікавих місцях. Він приймав їх виважено й обережно — прораховуючи всі можливі наслідки. І він був до пекла розумним, коли стратегічно ставив мене в глухий кут.

— Це вирішило б усі твої проблеми, — сказав він.

Це і справді вирішило б усі мої проблеми.

— Крім того, що я не кохаю тебе, Річарде, — видихнула важкі слова.

Адже він не пропонував би мені шлюб, якби не кохав, правда? Але він і не був безголовим сліпцем, щоб не знати про мої почуття до його брата. Річард Ла Варр хоч і носив окуляри, а сліпцем не був. Тим паче — безголовим.

— Я і не прошу від тебе почуттів, — його рука смикнулася ближче до моїх пальців, — поки що. Усе приходить із часом.

Я прибрала руку зі столу.

— Змушена відмовити, хоч би як мені не лестила твоя пропозиція, — збрехала я.

Вона мені не лестила. Вона до нестями лякала тим, як могла мені допомогти.

Після того як я, за словами Річарда, «врятувала країну» і стала «першою дівчиною-студенткою Академії», на мене почалося справжнє цькування. Ніхто не боявся виступити проти невідомої дівчини з нижчого стану. Крім Ла Варрів, мене міг захистити хіба що король, але той не поспішав цього робити.

Чи то своєї репутації боявся, чи то моєї — дідько його знає. Така от подяка за те, що прикрила його дупу від мстивої королеви. Я важко зітхнула.

— Я ж нічого не чекаю натомість, — наостанок промовив Річард і підвівся зі стільця.

І це теж було правдою. Я стиснула губи.

— Ти говорила про це з Доріаном?

Я кинула на нього гнівний погляд. Ні, не говорила. Поки не вигадала, як повідомити коханому чоловікові, що його брат мені освідчився. І великодушно дозволив ходити наліво до нього ж.

Огидно. Аж від самої себе стало огидно.

— Закриймо цю тему, — похмуро кинула я, — коли, ти кажеш, зустріч у короля?

Річард похитав головою. В очах відбивалися туга й відблиск болю.

— Сьогодні ввечері. Я пришлю по тебе карету.

Я кивнула. Треба б переодягнутися зі шкільної форми.

Окрім карети, Річард також надіслав мені сукню, яку слід було вдягнути на таку знакову зустріч. Вона напрочуд пасувала мені за фігурою — темно-фіолетова спідниця спадала каскадом, перериваючись чорними переплетеними вставками між шарами. Рукави три чверті. Так можна було демонструвати витончені жіночі зап’ястки.

І сріблясте татуювання, яке слугувало гордим доказом того, що я — потраплянка. Я сумно видихнула. Чому мене не полишало відчуття, що з моменту великого «порятунку» світу я стала розмінною монетою? Або мавпочкою в зоопарку. Може, і тим, й іншим водночас.

Трохи довше подивилася в дзеркало, із сумним виглядом оглядаючи волосся, яке відросло. Ще трохи — і буде каре. А в Україні в мене було таке гарне волосся…

Я видихнула й похитала головою — поспішила до виходу, де вже чекав Річард. Саму мене на поталу… тобто на зустріч із послом він вирішив не відпускати.

Він стояв біля карети з якимось аж надто розслабленим обличчям. Не був схожий на того Річарда, з яким я розмовляла зовсім недавно. Біля самої карети я пригальмувала.