Розділ 29/1.

До кінця дня я була абсолютно виснажена й вичавлена, як лимон. Спочатку ховалася від інших хлопців під час переодягання, потім марно намагалася уникнути дуелей з усіма підряд — й отримувала по сідницях щоразу, коли око викладача помічало мою помилку.

Тепер розумію, чому Доріан-гад вирішив поспати сьогодні. Звичайно! День виснажливого спорту для його організму — це смерть!

Єдине, що допомогло протриматися сьогодні — чорний конверт, що грів душу. Моє маленьке легальне запрошення на нічну вилазку. Маті буде спати, Доріан, сподіваюся, побреде до найближчого пабу — і я буду залишена сама собі.

Із цими думками та посмішкою чеширського кота я попрямувала до нашої кімнати, де, на моє здивування, усе ще був Доріан. Він лежав на ліжку, закинувши руку за голову, і мляво читав книгу.

На секунду я навіть пригальмувала й ущипнула себе.

— Ти й читаєш увечері? — з легкою іронією кинула я.

— Тобі б більше сподобалося, якби я займався справами менш пристойними? — посміхнувся він, виразно вигнувши брову.

Я закотила очі.

— Роби, що хочеш, — підняла руки вгору, — тільки мене не втягуй у свої халепи.

Доріан щось пробурмотів під ніс, але я не стала розбирати, що саме. У мене було кілька годин до півночі, щоб почитати книги. Ось тільки зосередитися було складно. Літери плавали перед очима — чи то я втомилася, чи то матеріал був не мого рівня. Навіть не помітила, як заснула з підручником із магії в руках.

Прокинулася я, коли стояла суцільна темрява. Сови десь далеко кричали, академія занурилася в тишу. Я шукала очима годинник, але в темряві зовсім не могла його знайти.

Ех, сподіваюся, я не пропустила збори братства. Адже це був мій квиток на вилазку!

Я запалила свічку поруч зі столом і озирнулася. Маті хропів і насолоджувався обіймами з подушкою. Доріан теж лежав нерухомо. Чудово, тоді тихенько вийду і…

— Куди ти зібралася серед ночі? — рівним, абсолютно несонним голосом запитав Доріан.

Ну звісно.

— На збори братства, — прошепотіла я, — спи!

Але Ла Варр молодший до команд не звик.

— Як же, я і без мого відданого малого, — хмикнув він, — я з тобою. Зрештою, мене ж теж прийняли в це братство.

Спересердя я стиснула губи й навіть скривилася. Оце так, і чого він раптом прокинувся?! Обернулася до дверей, але порятунку там не було. Мабуть, доведеться таки йти на збори. Ох, щоб тебе злидні з’їли!

Ми вийшли в коридор, де я з максимально похмурим обличчям пішла в бік потрібного нам крила. Доріан же із спокійною байдужістю позіхав і зовсім не помічав мого настрою.

Як раптом щось привернуло мою увагу — світлий силует. Точнісінько такий самий, як я бачила на кладовищі, ось тільки тепер він був ближче й чіткіше.

Ці кучерики, цей добрий погляд і по-старечому повне обличчя. Сумнівів не залишилося. Це вона! Це справді вона!

— Артемісе, стій! — смикнувся за мною Доріан, але було пізно.

Я побігла слідом за тією, що так добре знала.

— Тітонько Терезо! — крикнула я їй услід.

_____________________

Любі, наступний розділ буде вже платним. Ви купуєте книгу собі назавжди, навіть з бонусом, адже читатимете її в перших рядах і за найнижчою ціною! Далі ціна буде тільки підійматися, тож не гайте час.

Наша Агата нарешті знайшла тітоньку Терезу… Чи це знову пастка?

Дізнаємось в наступному розділі!

Завжди ваша,
Олександра Метафор