Розділ 18.

— Що ж, панове, з вашого дозволу, — Доріан посміхнувся, — я піду позаймаюсь чимось набагато цікавішим, ніж…

Він оглянув кімнату й посміхнувся ще раз.

—… цим.

Мабуть, я йому вже трохи (або, як я сподівалася, повністю) набридла, і він вирішив повернутися до таверни. Або ще кудись, що мене абсолютно не цікавило. Доріан розвернувся, клацнув пальцями і вийшов із кімнати вальяжною ходою. Чудово. Залишилося розібратися з Маті й піти досліджувати територію.

Я обійшла кімнату ще раз, уважно розглядаючи різьблення по дереву на панелях. Може, тут і таємні ходи є? У цих магічних академіях може бути що завгодно.

Маті ж розвернувся і щосили плюхнувся на ліжко.

— Круто, — регонув він, — можна гарненько поспати.

Поруч із ліжками стояли дві приліжкові тумбочки. Під час подальшого дослідження я знайшла третю в дальньому кутку. Відкрила дверцята і від подиву аж брови підняла.

— Тут чиїсь речі! — вигукнула я, пробігши поглядом по зошитах, книгах і навіть рушниках. Нічого собі, як це хтось забув буквально все своє?

— Що? — Маті підвівся на ліктях.

Його брови смішно стирчали, коли він оглянув тумбочку, на яку я вказувала.

— Так це напевно наше, для навчання, — махнув він.

— Твоя сім’я принесла сюди це? — я здивувалася.

Як же він дізнався, у якій кімнаті ми опинимося?

— Та ні, — регонув хлопець, — це всім дають. Подивися в інших тумбочках, там теж це є. Ти, звичайно, можеш викинути це й користуватися своїм…

Тут він знизав плечима. Зрозуміло. Ті, хто користуватимуться виданими речами — на кшталт рушників і ручок — сприйматимуться як не рідні еліті. Впевнена, у Міроша все оздоблене золотом.

— А ти викинеш?

Я продовжувала сидіти навпочіпки й розмовляла з ним зі спини. Якщо це всі наші тумбочки, то мені потрібно вибрати одну — і ту, що стратегічно правильна. Мені потрібно таємно приймати душ і десь зберігати жіночі штучки, на кшталт саморобних прокладок.

У хлопця це точно викличе купу питань, якщо побачить — а значить потрібно було вибрати ту, яку вони навіть випадково не подумали б відкрити.

І та, найдальша, виглядала ідеальним кандидатом.

— Ні, — раптом махнув Маті, відповідаючи на моє запитання, — мені ліньки ходити додому за своїм. Якщо тут є, то навіщо перейматися?

— Логічно, — я кивнула і витягла рушник, — тоді я піду в душ.

— Зараз? — він здивувався і підняв голову, — чого це? Ти вже брудний?

Серце на секунду пропустило удар. Чи виглядало це підозріло? Те, що я пішла в душ? Якщо він поплентається за мною, то буде біда… Але й не йти в душ взагалі не можна.

З іншого боку, хлопці залишаються хлопцями. Може, йому дивно, що я захотіла саме зараз. Може, відмахнутися? Ризикнути?

— Люблю чистоту, — посміхнулася і поспішила до виходу з кімнати.

Маті ж щось пробурмотів, позіхнув і задоволено розвалився на ліжку. Ні, нічого не запідозрив. Я навіть видихнула.

У коридорі рухалася обережно, уважно оглядаючись. Мене ніхто не повинен бачити. По ідеї, зараз найкращий час — усі захоплені новими кімнатами. Але митися треба швидко. Про приємні ванни помрію, коли знайду тітоньку Терезу.

По страшенно кривій підлозі я швидко дісталася до масивних дверей і потягнула їх на себе. Але нічого не вийшло. Я втупилася в уперті двері нерозуміючим поглядом. Ну ж бо, встаньте в моє становище! Відчиніться, дурнуковаті!

Я потягнула ручку на себе ще раз, і вони, здавалося, зрушилися на сантиметр. Але до входу було далеко. І що ж тут робити?

Я почула якийсь шурхіт ззаду і швидко обернулася. Ні, нікого. Здалося? Я у хвилюванні доторкнулася до грудей, серце забилося. Треба продовжувати, просто знайти інший підхід.

Адже це магічна академія, чи не так? Точніше, в основному тут навчали саме магії. Значить, і двері повинні відкриватися якось незвично.

Я озирнулася навколо в пошуках підказок. Тріщини на каменях, потертості від частого використання дверей. Ага! Вони відчинялися явно з іншого боку, судячи з ледь помітної напівкруглої потертості на підлозі.

— Нарешті, — прошепотіла я і пішла до іншої сторони, але там не було й натяку на ручку.

Лише напівкруглий отвір, у який можна було щось засунути. Я почухала маківку. Замислилася. Подивилася нижче шиї і на отвір знову. Ні, не може бути. Не може ж?

— А що як, — пробурмотіла я і викликала водяну кульку, яку з трудом навчилася робити в тітоньки Терези вдома.

І, о диво, ледь вона торкнулася поверхні півкола, як на місці отвору з’явилася ручка. Я потягнула її, і двері дуже легко відчинилися. Ура!

Від захвату я мало не затанцювала на місці, коли знову відчула рух. Треба забиратися звідси якнайшвидше. Мало хто сюди відразу не потрапить просто через цю загадку. Принаймні сьогодні в мене є уявний захист.

Всередині душова була облаштована вишукано в кремових тонах. По кутах розташувалися столи та стільці, де можна було залишити речі. У центрі кімнати — велика купальня-басейн.