Розділ 17/2

Коридор був досить довгим, і чим довше ми йшли, тим більше всі навколо помічали незручність підлоги. Студенти почали спотикатися. Лікер йшов звичним кроком — очевидно ж, що й сам тут навчався, напевно звик.

— Кімнаток п’ятнадцять, — оголосив він, зупинившись біля якихось дверей, — займайте зручні на ваш погляд. Раджу добре обдумати ваш вибір, — тут Лікер показово поглянув на незручну підлогу.

Минула секунда. Друга. Він відчинив двері в інший прохід — де був коридор з ідеально вишикуваними п’ятнадцятьма дверима в ряд.

— Чого чекаємо? — мляво промовив наш супровідник, і студенти кинулися.

Вони бігли, летіли, штовхалися один з одним, аби тільки зайняти кімнати ближче до виходу. Я дивилася на них широко розплющеними очима. Це з них треба шляхетних зробити? Як щодо того, щоби перестати бути стадом?

— Якщо ми не поквапимося, то будемо в самій останній кімнаті, — слушно зауважив Маті, але сам не біг уперед — дивився з підозрою на хлопчаків, які вже билися.

— Особисто я не проти, — теж не зрушив із місця Доріан.

— Будете ближче до душових, — підморгнув нам Лікер, — обирати собі кімнату треба стратегічно. Бійкою в перший же день справу не вирішити. Але, чесно зізнатися, на першому курсі я теж кинувся вперед. Потім уже був розумнішим.

Ми подякували супроводжуючому за екскурсію, узяли розклад завтрашніх занять і пішли до своєї останньої вільної кімнати.

Сам шлях туди був ще тим випробуванням — незручним, неприємним і довгим. Але зате всередині було свіжо й охайно. Великий передпокій був оздоблений деревом і тканинними фіранками. Нас тут же зустріли три столи з м’якими стільцями, оббитими вовною та пір’ям, шафки для одягу та речей.

Ліжка були далі. І коли я їх побачила, то оніміла.

— Ми будемо спати… разом? — ледь чутно промурмотіла я.

У глибині кімнати біля відчинених вікон із білосніжними напівпрозорими фіранками стояло три ліжка, щільно присунуті одне до одного.

Матраци були ще з деякою відстанню, але самі ліжка… Чи правильніше буде сказати одне — ліжко? Воно було поділене на три відсіки, але ніжки, безперечно, були цільними. Таке не розсунеш.

— Це поширена практика, — знизав плечима Маті на моє запитання, — взимку холодно, а тіла поруч гріють.

— Щоб чоловіки спали один з одним?! — уже не соромлячись, обурювалася я.

— Я б теж волів, щоб ель мені приносила симпатична дівчина, але мені дістався ти, — грайливо штовхнув мене ліктем Доріан.

О боги. Тобто до мого нескінченного списку труднощів додалася ще одна. Я видихнула.

— Гаразд, — я змушено посміхнулася, — але вночі я штовхаюся, тож претензії не до мене.

— Я теж, — просто відповів Маті.

— Я вночі не сплю, — хижо зауважив Доріан.

Я втомлено видихнула. Треба швидше знайти тітку й вибиратися звідси.

_______________________

Ох, спати поруч із Доріаном… Б’юся об заклад, багато аристократичних дівчат мріяли б побути на місці Агати!

Якщо ж ви тут уперше, то привіт! Мене звати Олександра, я авторка цієї чудової книжки. Вона поки що в процесі, і це означає, що я щоденно пишу до неї проди. Зареєструйтеся на сайті та додайте книгу до себе в бібліотеку — так ви її не загубите. Вона залишиться вашою в будь-якому разі, тож пристебніться! Пригоди чекають на нас!

Завжди ваша,
Олександра Метафор