Розділ 17/1.

Моїм першим істеричним бажанням було зомліти. Бо це було б простіше — ах! Я, бідна, нещасна, ловіть мене, панове, ваша дама знепритомніла. Але я тут виступала далеко не в ролі дами. Та і знепритомнення нічим би не допомогло.

Ректор звернувся до мене безпосередньо. Чому?

— Ви мене знаєте? — вичавила із себе.

Адже він не міг дізнатися, що я жила в тітоньки Терези? Тоді навряд чи я б перебувала тут зараз. Мене б уже давно заарештували, і плакала б моя долюшка.

До того ж ректор назвав мене Артеміс… Це мало щось означати! Не Аті — значить, не знав про мене й тітоньку. І не Агатою — значить, і не від Геоцинти. Я в безпеці. Правда ж?

— Ох, і справді, де мої манери, — раптом розсміявся ректор і простягнув мені свою велику, злегка вологу долоню, — мене звати ректор Фонтерштейн…

Язик зламаєш, поки вимовляєш.

—… і я колись був на твоєму місці, юначе.

Я потиснула йому руку. Полегшення прокотилося хвилею по тілу. Адже справді — Ла Варр, тобто Річард, розповідав, що всього двоє безродних студентів навчалися в Академії, і другим був ректор. Цілком логічно, що я після цього зацікавила цього… Фонтершимшимшима.

— Дуже приємно, малорде, — я вичавила із себе щось на зразок посмішки.

Моя рука вже була вся мокра від його рукостискання. Ставало ніяково.

— Я буду пильно стежити за твоїм навчанням, — посміхнувся мені ректор, — тож навіть не смій пропускати лекції! Як бачиш, я не пропускав, і це далеко мене просунуло в житті.

Ага, настільки далеко, що почав викрадати жінок серед білого дня.

— Буду намагатися, мілорде, — моя посмішка виглядала все слабкіше і слабкіше.

— Що ж, не смію вас більше затримувати! — плеснув у долоні ректор, ляснув Лікера по плечу й пішов.

На мене почали дивитися іншими очима — хтось із заздрістю, хтось із захопленням, а хтось із відвертою загрозою. Чудово, Агато, п’ятірка за вміння злитися з натовпом і залишатися непоміченою.

— Що ж, — прокашлявся Лікер, — пройдемо до гуртожитку першокурсників.

Вхід у житлову частину Академії був вимощений іншою підлогою. Якщо до цього ми йшли по килимах, що прикривали ідеально рівну кам’яну плитку, то тепер це була відверта бруківка, кинута на підлогу криво, косо й такими будівельниками, яким я б ні копійки не заплатила.

Але ніхто цього, здавалося, не помічав. Йшли із захопленням, розглядаючи картини навколо.

Там були зображені всі відомі й шановані випускники Академії. Судячи з одягу — королі, королеви, чиновники, судді та просто якісь знамениті особистості. Загалом, вершки суспільства обов’язково навчалися в Академії шляхетних чоловіків.

Нас от-от мали заселити в гуртожиток.

_______________________

Наче пронесло з тим ректором… Проте далі побачимо гуртожиток. А там уже буде несмішно — як Агаті приховувати, що вона — дівчина?

Прода маленька, тому що ввечері буде продовження! Не пропустіть!

Якщо ж ви тут уперше, то привіт! Мене звати Олександра, я авторка цієї чудової книжки. Вона поки що в процесі, і це означає, що я щоденно пишу до неї проди. Зареєструйтеся на сайті та додайте книгу до себе в бібліотеку — так ви її не загубите. Вона залишиться вашою в будь-якому разі, тож пристебніться! Пригоди чекають на нас!

Завжди ваша,
Олександра Метафор