Розділ 13.

На три запитання з двадцяти я все ж таки змогла відповісти — максимально докладно й детально, оскільки буквально до дірок прочитала ці параграфи в книжці. І мене б це порадувало, якби я могла хоча б побіжно відповісти на решту сімнадцять.

Спершу я спробувала списати. Рудий сидів через прохід від мене, і це було б непоганим способом скопіювати все. Благо, я не перший день студентка! Придивилася. Сильніше. Пильніше. Аж раптом він встав із місця і пішов до лорда Ла Варра, здавати готову роботу. Від обурення в мене навіть пара з вух повалила.

Ну невже тут немає ніякої солідарності з тими, хто сидить поблизу?!

— Ви зараз перевірите, лорд Ла Варр? — запобігливо запитав рудий.

Чоловік похитав головою і відкинувся на крісло.

— Я стежу за порядком, а не займаюся вашим оцінюванням. Гарного дня, лорде Фо.

Поступово студенти почали здавати свою роботу одну за одною, а я все продовжувала сидіти на місці. Ні в якому всесвіті не могла собі уявити, щоб Ла Варр дозволив мені списати чи допоміг якось. Одне питання допустити до іспиту, але списування — це вже відверте шахрайство.

І мені він не здався з того типу людей, які дивляться на це крізь пальці.

Ззаду почувся шурхіт. Навіть п’янчуга Доріан уже йшов здавати свою роботу. Легкою та елегантною ходою він дійшов до моєї парти. Я встигла розгледіти ідеально заповнений аркуш із відповідями.

Чоловік завмер і підморгнув мені. А потім сталося щось таке, що я одразу й не зрозуміла — а як зрозуміла, то навіть не знала як реагувати. Взагалі суперечлива ситуація. І Доріан сам дуже навіть суперечливий.

Ось я дивилася в його очі. Ось він простягнув руку до свого списаного аркуша. Потім його обличчя спотворилося і витягнулося, а сам Доріан почав втрачати рівновагу. Я навіть підвелася в марній спробі зловити його, але, вочевидь, чоловік уже встиг упасти до цього часу.

І в цій усій незручній метушні я не помітила, як аркуш із моїми відповідями, що лежав прямо переді мною, зник.

— Доріане! — Ла Варр встав зі свого місця.

Мабуть, турбувався за свого брата — так я по дурості й наївності своїй подумала. Але в Ла Варрів відсутнє відчуття кровної спорідненості. Як і співчуття до ближнього.

— Знову ти хаос влаштовуєш! — вигукнув чоловік.

— Брате, я просто впав! — справедливо обурився Доріан. — А раптом я пошкодив руку? Або ногу? Що скаже матінка, якщо я пошкодив голову?!

— Ти пошкодив її ще в дитинстві, — закотив очі Ла Варр, — вставай, досить підмітати підлоги одягом.

Доріан усміхнувся і встав. У руках у нього був наполовину заповнений бланк, де дуже розлого були вписані відповіді на три запитання, а решта блоків була порожня. Я насупилася. Це як так вийшло?

І тоді перевела очі на мій аркуш, що лежав увесь цей час переді мною — до того, як я відвернулася на феєричне падіння Доріана. У мене лежав повністю заповнений тест. Я навіть рот відкрила від здивування.

— Брате, чудові новини! — продовжував радісно вигукувати чоловік. — Я не забився — хіба що синець, можливо, поставив на п’ятці.

— Я щасливий, — фиркнув Ла Варр.

— Але ось біда! — не переставав крутити своє театральне шоу Доріан. — Я потоптав свої відповіді. Прошу мене пробачити! Я готовий покинути цей іспит тут же…

Тут навіть у мене очі квадратними стали.

— … чи ти все ж даси мені шанс переписати свої відповіді?

Ла Варр важко видихнув і простягнув ще один аркуш братові.

— Тільки швидко, Доріане, і сядь ось тут спереду, — він кивнув на одну з передніх парт, — щоби потім знову хтось не розтоптав твої відповіді.

— Ти такий чудовий брат! — надто радісно вигукнув Доріан і майже підстрибом побіг за новим аркушем.

А я от… Щось зовсім нічого не розуміла. Сиділа перед своїми готовими відповідями — тільки ім’я вписати залишилося — і бездумно замахнула віями.

Пробіглася тими трьома відповідями, які я знала. Вписані вони були не так детально, як у мене, звісно, але інформація чітко відповідала дійсності.

Тобто Доріан був далеко не дурним хлопцем. А щоб його колька сколола, та він був генієм! Написав відповіді, підмінив їх, та ще й так, щоб ніхто не запідозрив… Та й ще й повторив цей фокус уже під наглядом уважного брата.

Подумки я не могла перестати співати йому дифірамби, якби не один сумнів, що обертався черв’ячком у мене в голові. 

Із чого б йому взагалі мені допомагати?

Але міркувати про це часу не було. Я закусила губу, від старанності висунула язик і, пародіюючи почерк Доріана, вписала своє ім’я.

Артеміс.

І прочерк поруч там, де мало бути прізвище. Не знаю, як потім вийде з документами — та і прізвище собі доведеться вибрати, напевно, але це вже буде потім. Головне, якщо Доріан справді подарував мені квиток до Академії, та зовсім скоро я зможу вирушити на пошуки тітоньки Терези.

І я і гадки не мала, скільки в мене було часу.

— Артемісе, ти все? — по-доброму осяялося обличчя Ла Варра.