Розділ 12.

Я зайшла, низько опустивши голову. Серце калатало від однієї тільки думки: він мене впізнає і все. І кінець. Адже це так-то дуже просто з’ясувати, хлопчик я чи дівчинка! Є одна характерна ознака… І навіть не одна!

Тож від цього Річарда Ла Варра я вирішила триматися подалі. Сіла за передостанню парту, голову опустила низько-низько — благо за великими чоловіками ховатися було не дуже складно.

— Підходьте до мене по одному з документами на реєстрацію, — проголосив лорд Ла Варр з-за столу вчителя.

Від одного інфаркту я прийшла до іншого. Як документи?! Які документи?! У мене ж нічого немає — ох, і як викручуватися тепер! А якщо в поліцію поведе для з’ясування обставин?!

Боже, і чим я тільки думала, коли вирішила ось так от навмання кинутися в Академію. Очевидно ж, що мене тут так прямо й чекали! Ніби тільки про мої знання неіснуючих і думали!

Важке зітхання зірвалося з губ. Що ж. Сподіваюся, у таверні мене ще приймуть. Скажу, що схопив живіт і відключилася десь під фонтаном. Може-таки прокотить.

З пониклою головою я встала з-за парти й пішла до дверей. Доріан провів мене цікавим поглядом.

— Юначе, а ви куди зібралися? — зупинив мене лорд Ла Варр.

— Пробачте, малорде, я… ее, — про це теж не подумала, бо замість голови в мене друшляк, — забув дещо на вулиці.

Сяк-так і криво, але кращої «правди» придумати не встигла б.

— Заберете після іспиту, — резонно відповів він.

Що ж, вибору немає. Я щільно заплющила очі.

— Пробачте, у мене немає документів, — випалила скоромовкою.

Де наше не пропадало. Може мене як «чоловіка» допитувати не будуть? І просто додому відправлять? Скажуть, іди-но ти, хлопчику, підлоги натирати.

Майбутні студенти за партами захихотіли й зашепотілися. У них, очевидно, в усіх були якісь жовтуваті папіруси. Не сміялися тільки той рудий студент, з яким ми базікали, і Доріан. Обидва дивилися на мене з неприхованим інтересом. Як на фільм прийшли, їй-богу. Може їм попкорн вручити?

Тиша з хихиканням затягнулася.

— Я піду, малорде, — вичавила із себе і знову повернулася до виходу.

— Ми зареєструємо тебе без документів, — раптом спокійно відповів Ла Варр, чим остаточно мене приголомшив.

Що за фестиваль нечуваної щедрості? І що я повинна буду за це зробити? Я уважно подивилася на чоловіка. Він здавався щиро спантеличеним і навіть засмученим моєю ситуацією, але ж це могла бути гра на публіку. Рудий говорив, що цей Ла Варр і бідним допомагає, і котикам — тож начебто не звучить як погана людина. Але після побаченого з тітонькою Терезою…

— Не потрібні мені ваші подачки, — я відповіла різкіше, ніж планувала, й одразу прикусила язик, але чоловік сприйняв це інакше.

— А хто сказав подачки? — він підняв брови. — Отримати документи в наш час — справа дуже дорога, і зовсім не кожен може собі це дозволити. Як тебе звати?

— Артеміс, — я все ще не піднімала голови.

— А прізвище?

Тут складніше. У Терези було якесь складне прізвище — чи то О`Мейрі, чи то О`Майдайра. Я його ні написати не зможу по пам’яті, ні вимовити нормально. Та й не варто пов’язувати себе і її зникнення.

— Немає прізвища, — зовсім стиснулася.

— Тоді й іспит він не складе, — пирснув хтось із першої парти.

Ла Варр окинув сміливця важким поглядом, потім повернувся назад до мене.

— Сідай, Артемісе, поки обійдемося ім’ям.

Я кивнула і приземлилася назад. Треба б подякувати Ла Варру, та язик щось не повертався. Так і сіла, сховавши голову руками і триста разів пошкодувавши, що зважилася на цю всю авантюру. Попереджав же мене Уггі, що тут важко — треба було його послухатися! Розізнати все спочатку!

Ох, горе мені!

— Іспит мають право складати й бідні, і багаті! — вичитував тим часом вискочку з першої парти Ла Варр. — Вам би посоромитися, лорде Фаржальд, ваша матінка не схвалила б таких слів!

Опа. Матінка? Тобто деяких жінок тут усе ж таки поважали? Хоча Тереза ж розповідала, що в дам із дозвільними документами немає проблем. Очевидно, що в місцевої аристократії вони були.

— Ти чого грубиш йому? — шепнув мені із сусідньої парти рудий. — Лорд Ла Варр же допомогти тобі хоче!

— Перехоче, — буркнула я під ніс, — із чого б раптом аристократам допомагати біднякам?

— Кумедний ти, Артемісе, — це долетіло до мене із задньої парти від Доріана, — але подобаєшся мені, аж страх бере.

Я обернулася і кинула на нього гнівний погляд.

— Я не по хлопчиках, знаєш, — майже сплюнула я, вкладаючи всю душу у свою гру.

І те, що я не по цих конкретних хлопчиках, що були в цій аудиторії зараз, була впевнена на сто відсотків.

— А шкода, — якось грайливо закусив губу Доріан.

Я почервоніла і відвернулася під приглушений сміх чоловіка.

— Якщо всі готові, я роздаю завдання! — голосно вигукнув Ла Варр, очима спопеляючи свого брата.