Розділ 11.

Я нервувала. Складно не нервувати, коли ти поставив собі неможливу мету, а на кону надто багато, щоб відмовлятися від навіть спроби. Тож я кусала губи, але смиренно чекала, коли нас запустять усередину.

Через півгодини мого очікування (і максимального накручування себе) я почула скрип дверей. До нас вийшов літній пан — руки тримав за спиною, дивився собі під ноги здебільшого. Ми його не просто не цікавили — здавалося, що банально втомлювали.

— Хто прийшов на іспит? — мляво запитав він.

Очевидно всі присутні підняли руки.

— Чудово, — я почула сарказм у його голосі, — вам потрібно розділитися на групи за географічною складовою міста. Будь ласка, сіверяни в лівий бік, жителі півдня — у правий. Жителі старої частини залишайтеся в центрі.

Я почала гарячково міркувати. Ринок був за десять хвилин ходьби від тітоньки Терези. Чи означає це, що я в центральній частині? Чи мені не варто чіплятися за те місце, щоб не привернути зайву увагу? І краще зосередитися на таверні, де я була? Але й вона не дуже далеко від ринку.

Із чого я взагалі взяла, що ринок розташований у центрі?

Поки я хвилювалася і міркувала, усі вже встигли розійтися. Навколо мене вишикувалися аристократи особливо елітарної зовнішності, що напружило тільки сильніше. Може треба було піти хоч кудись?

— Відмінно, — прохрипів літній чоловік, — сіверяни, за мною. Жителі півдня, за вами прийде лорд Кемпбелл.

І він почав іти. Я сторопіла. А центральна частина?

— Пробачте, малорде, — я страшенно не хотіла вилазити і світитися, але вибору не було, — а хто прийде до тих, що живуть у старій частині?

Чоловік зупинився і подивився на мене обуреним поглядом — кричущим! Як я посміла розмовляти з ним! Ось такий, як він, і забрав тітоньку Терезу. Таким, як він, я і буду мститися. Руки стиснулися в кулаки.

— До вас прийде лорд Ла Варр, — нарешті він зійшов до відповіді, а навколо мене почулися смішки.

Це ще чому? Я подивилася на молодих хлопців гнівно. Ніби вони знали, хто прийде до нас! Адже такі самі, як я!

Виявилося, ні.

— Уперше бачу того, хто не знає лорда Ла Варра, — хмикнув хтось позаду мене.

Я обернулася. Чоловік, що розмовляв зі мною, виглядав значно старшим за інших студентів. На ньому був темний камзол зі пошарпаними ґудзиками, від нього тхнуло алкоголем. І ці сині очі…

Я витріщилася.

— О! — здається, не до мене однієї дійшло, бо чоловік голосно вигукнув. — Так ти той хлопчисько, що врятував мене вранці келихом чудового елю!

«Ранок» був менше години тому, а він уже був бадьорий, веселий і трохи п’яний. Коли тільки встиг?

Той келих швидше, ніж за годину не випивали!

— Доброго ранку, малорд, — кисло видавила я.

— Якщо будеш мені в Академії приносити таке ж гарне пійло, то називай мене Доріаном! — розреготався він і ляснув мене по спині.

З очей майже іскри полетіли. Я закашлялася.

— Тобі чудово відомо, що пити в Академії категорично заборонено, але все одно нацьковуєш потенційні таланти на порушення правил, — почула я ззаду напрочуд знайомий голос, — брате?

Брат? У цього Доріана був ще і брат? Я знайшла очима того, хто говорив, й обімліла.

Світле волосся, проникливі очі за ідеально круглими окулярами. Це був той самий чоловік, який погнався за мною з поліцією на ринку… Місяць тому. Той самий, через якого я зустрілася з тітонькою Терезою.

По шкірі пройшли мурашки. Я відчула, як затріпотіло серце, як дихання раптом вибили з легень. Це був той самий лорд Ла Варр? І я подавала алкоголь у своїй кімнаті його братові?!

— Не варто так боятися, — неправильно трактував мою реакцію чоловік в окулярах, — ви поки що нічого не порушили. Упевнений, що мого попередження вистачить на майбутнє.

— Звісно, малорде, — зовсім хрипло й тихо промовила я.

— У такому разі, шановні майбутні студенти, прошу за мною! Іспит розпочнеться за кілька хвилин!

Я не пам’ятаю, як ішла коридорами Академії, як довкола мене перешіптувалися і хихикали інші студенти. Я могла лише роздивлятися форму чоловіка в окулярах — лорда Ла Варра. І чому я згадала його тільки зараз? Той самий щит, знак Академії, був на ньому й того самого дня?

Серце билося глухо, поки я перебирала ногами.

— Він приваблює увагу, га? — мрійливо пробурмотів поруч якийсь рудий хлопець.

— Ла Варр? — я перепитала впівголосу. — Нічого особливого. Вважає, що він кращий за інших і все.

Рудий подивився на мене великими здивованими очима.

— За інших? — він говорив набагато голосніше, ніж я. — Річард Ла Варр увесь час присвячує патрулю вулиць, хоча сам є всього лише третьокурсником! І постійно допомагає бідним, роздає їжу та одяг.

Ага, доти, доки ти з обважнювачем між ніг.

—… і його магічна сила побудована на ідеальному балансі стихій, — продовжував закохану тираду рудий, — та про нього знає ледь не кожен студент Академії майбутній і минулий!