Розділ 1.

— Я бачу, що чекає на тебе велике кохання попереду.

Ніколи раніше я не ходила до ворожок. А чого до них ходити-то? Вони ж, як пити дати, розведуть на гроші, щоб ручку позолотила! А передбачення їхні — туфта заморська!

Але чомусь того дня під час яблучного фестивалю мені страшенно захотілося спробувати щось нове. Й ось, будь ласка, — намет із заманливою вивіскою «побачу ваше щастя».

Вірити всьому так просто, втім, я не збиралася.

— Ну велике кохання у всіх буває, — я відмахнулася, — ви краще скажіть щось таке, що я точно перевірити зможу. Ну там, наприклад, які запитання будуть у тесті з української? Я весь час плутаю е й і!

Ворожка обдарувала мене поблажливим поглядом, підібгала губи й похитала головою. Блакитна хустка приховувала її вишневе волосся.

— Дівчинко, твій тест — це не магічне знання життя, я не можу його побачити в кулі.

Спробувати варто було. Що ж, свої п’ятдесят гривень вона відпрацювала, більше я тут сидіти не маю наміру.

— Але є дещо, що ми можемо спробувати, — очі ворожки раптом блиснули. — Безплатно.

Я озирнулася. Мої одногрупники чекали зовні, тож на органи ця мадам мене не повезе. Вбивати мене теж сенсу немає. А платити я не збираюся — та й готівка все одно закінчилася.

— Гаразд, — хоча всередині я була налаштована скептично, — і що це покаже?

— Усе твоє життя, дитино, як на долоні. Простягни руку до мене й заплющ очі.

Головне, щоб не сказала потім рот відкрити. Я хмикнула і зробила як веліла ворожка. А вона, карга така стара, вколола мене чимось!

— Ви що собі дозволяєте?! — заволала я не своїм голосом. — Чим ви мене вкололи?!

— Голкою, чим же ще, — пирхнула ворожка і змастила крапельку крові, що проступила з мого пальця, ватною серветкою.

Серветку потім кинула в срібне відерце, що стояло поруч, і накрила руками. Почала щось нашіптувати незрозумілою мені мовою, очі закочувати. Мене аж жах пробрало всередині.

— Деревна тирса, — бурмотіла вона й підкидала у відерце інгредієнти, — сіно, стружка мухомора, порошок диявола…

Ось останнє мені взагалі не сподобалося. І навіщо я погодилася на це? Навіть обернулася в бік дверей. Не треба було цих дурнів слухати — пройшла б повз і було б усе гаразд.

— Вогонь! — зашепотіла ворожка й підпалила вміст відерця.

Я очікувала, що здійметься невисоке полум’я, яке і згасне за хвилину — відерце розміром було не більше за мій підручник з історії. Але реальність виявилася іншою. Полум’я стало величезним, майже під метр заввишки, і врешті очистилося до кришталево-білого.

Моя щелепа відвисла від такого вигляду. Ворожка, може й шарлатанка, але абсолютно геніальний фокусник.

— Білий, — раптом пробурмотіла вона й усміхнулася, — білий! Дитя моє!

У нападі екстазу, що накотився, ворожка закусила губу і відкинула голову, рукою повільно водила вздовж наростаючого полум’я. Її пальці пестили вогонь, але я не бачила ні опіків, ні ознак того, що їй було гаряче. Невже це ілюзія якась? Голограма? До чого ж ворожки дійшли…

І тоді вона, недовго думаючи, схопила мою руку й засунула в той самий вогонь.

— А… А! — заволала я на всю горлянку, бо вогонь був дуже навіть справжній, палив руку страшенно! Але відсмикнути її в мене не виходило — ворожка мертвою хваткою тримала мене.

— Терпи, дівчинко, твоя доля малюється!

— Та біса зо два, відпустіть, поліція! Допоможіть! — я вже не на жарт перелякалася, але скільки б не кричала, мої друзі не відгукувалися на крик.

Чи то не зрозуміли, що я серйозно, чи то просто не чули.

— Петьку! Васю! — волала я. — Допоможіть! Мене тут катують!

Вони не відповідали, і сльози потекли по моїх щоках. Я залишилася одна. Ох, ну я й ідіотка! Навіщо взагалі зайшла сюди?! Навіщо послухала цих двох остолопів! О, горе мені й урок на все життя!

— Дивись, дівчинко, — вимовила потаємно ворожка, висунувши мою руку з відра.

Я очікувала побачити пухирі й опухлу шкіру, але ахнула. Моя долоня була вкрита чорною сажею, з якої формувалися яскраво-жовті малюнки. Вони зображували якусь давню епоху, де чоловіки ходили у фраках, а жінки — з дивними капелюшками. По дорогах їздили карети з впряженими кіньми.

— На тебе чекає довга дорога, — пояснювала побачене мені ворожка, — дуже, дуже далеко звідси.

Якийсь фестиваль косплею? Чи один із середньовічних — де люди переодягаються і прикидаються в епоху минулого? Я якось дитиною ходила на один такий у Білгород-Дністровській фортеці. Дуже вражаюче.

Малюнок на моїй долоні змінився. Тепер я бачила якусь бібліотеку або університет зі студентами, що поспішали.

— Тобі доведеться багато чому вчитися, — продовжувала пояснювати ворожка.

— Але в мене вийде? — я підняла на неї очі.

Дуже вже не хотілося злітати зі стипендії. А запам’ятати де ти з’їси ці лини виходило тільки в непотрібні моменти.