Перший крок у новий світ

Лія стояла на краю свого містечка. Місяць високо піднімався над дахами, кидаючи довгі тіні на дорогу, що вела у ліс. Символ на її листі мерехтів фіолетовим світлом, теплим і живим, ніби запрошуючи зробити перший крок у невідоме.
Вона глибоко вдихнула й ступила вперед. Стежка вела крізь темні дерева, де гілки шурхотіли над головою, а тіні танцювали від легкого вітру. Кожен звук — шелест листя, скрип коріння, віддалений крик сови — здавався живим і трохи страшним. Серце Лії билося швидше, руки тремтіли, але вона продовжувала йти, відчуваючи, як шепіт у голові стає чіткішим: “Ти йдеш правильно. Не зупиняйся.”
На галявині перед нею з’явився величезний кам’яний портал, усипаний витесаними символами, що світяться фіолетовим світлом. Лія підійшла ближче і доторкнулася до холодного каменю. Легкий імпульс пройшов крізь руки і спину, і портал відкрився сам собою. Вона зробила крок уперед, і світ змінився.
Перед Лією розкрився величезний двір Академії Семи Печатей. Величні будівлі з каменю й скла сяяли під місячним світлом, їхні шпилі піднімалися високо в небо. На дахах і стінах мерехтіли символи, що рухалися й змінювали форму, наче живі. Студенти у мантіях різних кольорів ходили між будівлями, деякі літали на магічних килимах, інші тримали світлячків магії у долонях.
Лія присіла на лавку і глибоко вдихнула. Вона відчувала страх і захоплення одночасно. Символ на листі світив яскравіше, шепіт став теплішим. “Ти не одна. Це твоє місце,” — говорив він.
— Привіт! — раптом почувся голос. Лія обернулася і побачила дівчину з довгим фіолетовим волоссям і зеленими очима. — Ти новенька, так? Я Міра.
Лія кивнула. — Так, я Лія.
— Тоді ти отримала лист? Його привіз сокіл, правда? — Міра усміхнулася. — Ти вже частково налаштована на шепіт. Це добре.
Міра провела Лію через двір, показуючи символи, що світилися на стінах. — Дивись, — сказала вона, — ці символи показують енергію студентів. Вона пульсує різним кольором. Твоя енергія… слабка зараз, але чиста. Шепіт стане твоїм союзником.
Вони зупинилися біля фонтана, де вода текла не просто рікою, а світлом. Крихітні магічні істоти кружляли над водою, відбиваючи світло символів. Міра підняла долоню, і один із світлячків сів на неї. Лія спробувала повторити рух — світлячок підлетів і сів на її плече. Серце Лії забилося сильніше: вона відчула магію на дотик.
— Чудово, — прошепотіла Міра. — Тепер ми йдемо до головного залу. Там Вечір Балу. Але будь готова: не все тут так мирно. Є студенти, які випробовують новачків… іноді занадто суворо.
Лія відчула хвилю страху. — Що ти маєш на увазі?
— Не турбуйся зараз, — Міра махнула рукою. — Ти зрозумієш сама. Просто будь уважною.
Дорога до головного залу пролягала через довгі коридори, де на стінах пульсували символи. Лія помітила, як деякі студенти вправлялися з магією: один піднімав камені в повітря, інший створював світлові сфери, які танцювали над головою. Кожна дія була плавною, гармонійною і водночас потужною. Лія відчула, що її страх змішується з захопленням.
— Як вони так швидко навчилися? — тихо запитала Лія.
— Практика і шепіт, — відповіла Міра. — В Академії ти навчишся слухати і відчувати енергію. Коли ти будеш готова, зможеш робити так само.
Вони підійшли до великої брами, за якою був головний зал. Світло переливалося золотом і фіолетом, мелодії луною розліталися по стінах. Лія відчула трепет: вона стояла на порозі нового життя.
— Готова? — спитала Міра.
— Так, — сказала Лія. Вона глибоко вдихнула і зробила крок вперед.
У залі вже збиралися студенти. Лія помітила кілька знайомих жестів: хтось кидав світлові кулі, хтось розмовляв із невидимими істотами, а символи на підлозі світилося різними кольорами, реагуючи на рухи енергії.
Раптом хлопець із коротким темним волоссям і блакитними очима підійшов до неї. — Ти теж новенька? — запитав він. — Я Арден. Тут усі колись відчували себе так само. Не хвилюйся.
Лія кивнула, відчуваючи полегшення. Їй здавалося, що світ тут дивний, але водночас справедливий.
— Міра, а хто стежить за нами? — спитала вона, помічаючи тіні в кутах залу, які рухалися самостійно.
— Це Рада викладачів, — сказала Міра тихо. — Вони спостерігають, щоб студенти не шкодили один одному, але деякі перевірки можуть бути несподіваними.
Лія відчула холодок. Шепіт у голові став більш наполегливим: “Будь готова. Випробування наближаються.”
У цей момент один зі студентів ненароком зачепив світлову кулю, і та вибухнула маленьким фіолетовим спалахом. Деякі новачки злякалися, але Лія відчула, як серце стискається від хвилювання і захоплення одночасно. Це було її перше справжнє занурення в магію Академії.
Вечір ще не почався, але перші уроки, інтриги і випробування вже огортали зал. Лія зробила глибокий вдих, відчуваючи тепло магії на долонях, і зрозуміла: її життя вже ніколи не буде колишнім. Шепіт став провідником, який вів її у світ, де все було можливим.

Лія стояла біля великого канделябра, її серце калатало, коли старший викладач Академії, жінка з довгими сріблястими волоссям і очима, що світяться зеленим, підходила до неї.
— Ліє Морейн, — сказала вона глибоким, спокійним голосом. — Твоя присутність тут не випадкова. Перш ніж ти потрапиш на Вечір Балу, тобі слід виконати маленьке завдання.
Лія відчула хвилю хвилювання і страху одночасно.
— Завдання? — прошепотіла вона.
— У твоїй кімнаті залишено маленький кристал. Він повинен відкрити твою першу здатність до магії. Ти повинна виявити в ньому енергію, навчитися слухати шепіт і направити її. Робити це треба без страху.
Лія кивнула, її долоні трохи тремтіли, але шепіт у голові тепер звучав упевнено: “Ти можеш. Відчуй.”
Вона піднялася по сходах, пройшла коридорами, що світлилися магічними символами, і дійшла до кімнати, яку виділили для новачків. На столі лежав кристал, що мерехтів слабким фіолетовим світлом. Лія простягла руку, і відразу відчула тепло, що струмувало по її пальцях.
— Добре… — промовила вона сама до себе. — Я можу це зробити.
Вона закрила очі, зосередилася на шепоті і уявила, що кристал — частина її енергії. Спочатку нічого не сталося, але потім кристал злегка засяяв яскравіше, і Лія відчула, як струмок енергії проходить через все її тіло. Легка хвиля хвилювання пройшла по спині, і кристал випустив маленький спалах фіолетового світла, мов підтверджуючи її перший успіх.
— Вітаю, Ліє, — прозвучав шепіт у голові тепер уже впевнено і тепліше. — Це лише початок.
Вона посміхнулася. Перше випробування виконано. Але страх залишався — бо невідомість зростала, і Вечір Балу обіцяв бути не лише святом, а й перевіркою її здібностей.