Розділ 29

Ніколи не думала, що пошуки лекторної можуть перетворитися на окрему пригоду. Академія, схоже, створена за принципом: «Якщо студент знайшов потрібне приміщення — він уже заслуговує на залік». Навіть наявність карти не допомогла.

Я вже почала думати, що легше знайти шлях до серця свого сусіда, ніж до потрібної аудиторії…

Доводиться увімкнути чаризрим на планшетці (нарешті маю власний чаризрим!).

Спершу я торкаюся невеличкого білого кристалу, коли знаходжу карту на планшетці, а тоді тонка павутина світла розбігається по поверхні, сплітаючись у знайому емблему Академії.

Карта оживає прямо на моїх очах. Вона об’ємна, кольорова, з купою голографічних позначок. Будівлі здіймаються над площами, ось парк, ось звіринець, ось Вежа Ілюзій, ось Гніздо та Обійстя, а ось скелясті гори, ліс та чорне озеро. Серед цього усього — одна зелена малесенька точечка — я. Натискаю і бачу себе в мініатюрі посеред університетського коридору. А також напрямок руху.

Зараз я у крилі Менталістів. Але мені саме воно й потрібно, бо лекцію вестиме менталіст. А до Лекторної сім хвилин. Треба поспішати, інакше запізнюся.

Академія виявляється набагато більшою, ніж можна було уявити, бачачи її здалеку. Камʼяні коридори — то вузькі, то раптом розширюються у величезні арки, під якими і дракон у повен зріст пройшов би (навіть думати про це лячно).

Пахне то воском, то травами, то старим пергаментом. А ще повсюди запах озону. Він наповнює мої легені, від чого злегка крутиться голова.

Я проходжу довгий перехід, де у стінах на помостах ростуть живі на диво красиві рослини — справа рук елементалістів.

На вікнах усюди кольорові вітражі зі сценами з історії Академії: постаті засновників, стародавні битви та моменти відкриттів. Я зупиняюся перед однією з них — там жінка в білому тримає над головою кристал, з якого виростає ціле місто. Мурашки по шкірі.

Більшість вітражів — просто скупчення кольорів або ж світла чи темряви. Цікаво, за яким принципом їх створювали?

Коли повертаю за ріг, стіни стають темнішими, а світло віддає синявою. Тут нема вікон, проте є ліхтарі, в яких палає синій, живий на вигляд, вогонь.

Коридори перетікають один в інший, несподівано змінюючись то яскравими барвами, то глухим холодним світлом, і я все ще не розумію, де знаходжуся. Навіть чаризрим не дуже допомагає.

Кам’яна підлога гулко відлунює кроки, і мені стає трішки не по собі. Руни на стінах світяться м’яко. Хтось казав, що вони замість путівників, але я все одно ніяк не збагну тих знаків.

Зрештою, рятує мене випадковість. Саме тоді, коли я вже тягнуся до запʼястка, аби викликати Духа-провідника, переді мною відкриваються двері з темного дерева, оздоблені символами всіх семи факультетів.

Заглядаю всередину приміщення і бачу кілька знайомих облич зі свого факультету. Тому заходжу. Відразу чую тихий гул голосів.

Лекторна величезна, з високою стелею й великими вікнами, на яких також вітражі. Лави тут мʼякі й стоять півколом сотнею рядів. Над столами поряд з лавами звисають сферичні кристали, які ловлять сонячне світло й розсіюють його по приміщенню.

Повітря пахне старими книгами, чорнилом і магією. Навіть сильніше, ніж у коридорах Академії.

Посередині ораторій, а за ним — полиці з кристалами різної форми та кольору, а також фоліанти.

А он і Каель… Пропалює мене очима. Вирішую не дражнити його ще більше й сідаю поряд. Якраз біля нього одне вільне місце.

— Заблукала? — питає спокійно.

Типу я не бачу, як в його очах палахкотить вогонь. Серйозно гадаю, якби не десятки свідків довкола, він би пожбурив у мене книжкою. А я йому у відповідь лише чемно усміхаюся. Бо мені ще навчатися в Академії чотири роки.

— Влаштувала собі невелику екскурсію.

За ораторієм стоїть чоловік середніх років. Високий, з русявим волоссям, зібраним у хвіст, та в чорній мантії Магістра. Очі в нього яскраво-зелені, як літня трава.

— Вітаю. Прошу сідати, адепти, — каже він, навіть не підвищуючи голосу, та його чують усі й слухняно займають місця. — Я, Магістр Корвен Верест. Викладаю дисципліну «Принципи універсальної магії». Вона триватиме всього місяць, тому що це вводні лекції до поглиблених дисциплін.

Магістр дивиться прямо на мене, а мені чомусь здається, що очі його яскравішають, а час довкола нього сповільнюється. Це триває всього секунду. Невже він мене зчитував? Але згадую, що на шиї кулон, і заспокоююсь. Хай хоч очі поламає — нічого не побачить.

— Отже, — продовжує він, — магія є універсальною тому, що вона — основа будь-якого дару. Менталіст ви, стихійник, цілитель чи навіть некромант — природа вашого дару однакова. А от уже те, на що здатне перетворити магію ваше джерело, яку форму воно здатне їй надати, — те формує, якими будуть прояви магії. Тобто магія — це первісний універсальний матеріал для всього — єдина енергія.

Я це вже знаю з тих уроків, які отримувала Ліара, коли було цікаво підслухати й не знаходилося інших справ, тому не записую. На факультеті є й такі адепти, які все нотують за допомогою самописного пера й аркуша-накопичувача.

— Сила джерела вимірюється за п’ятьма рівнями, — продовжує Магістр, малюючи палицею у повітрі схему, яка зависає просто над нами, збільшуючись у розмірі. — Перший — Іскра. В більшості обдарованих джерело не може розвинутися далі, проте це вже чимало. Другий рівень — Вогник. Третій — Спалах. Четвертий — Вихор. Рідкісний рівень джерела. Проте є ще п’ятий — Абсолют. З цим рівнем дару людей на всіх пʼяти материках дуже мало. І не просто так.

Слова Магістра Корвена звучать дещо зловіще.

— І чому ж? — запитує хтось із першого ряду.

— Якщо інші рівні джерела контролювати можна навіть бувши непідготовленим, то Абсолют контролювати дуже складно. Одиниці здатні на це. Магія може спалити власного носія. Саме тому всіх дітей, у яких прокидається дар, має оглянути королівський цілитель.

Кілька адептів шепочуться, проте одразу ж припиняють, коли Магістр підіймає голову.