6.3

Хтось тримає мене, притискаючи спиною до себе. Підозрюю хто… Обертаюся в міцних руках — і бачу чоловіче обличчя.

Від тіла Каеля йде сильний жар. Він потоком врізається в моє тіло й дивним чином заспокоює. Ніби випалює темряву з моїх жил. Коли стає занадто гаряче, я різко відхиляюся й розумію, що вже можу стояти сама.

Жар потроху розчиняється в тілі й змушує те абсолютне ніщо зменшитися до малюсінької чорної точки там, де мало бути джерело. Ніби приводить мене до тями.

Спантеличення на обличчі хлопця зникає, змінюючись непроникною маскою. Він трохи блідий, а на чолі — краплі поту. От тільки темний погляд ніяк не хоче відпускати мого. В ньому — питання. А я не маю відповіді.

— Що це було? — хтось шепоче позаду.

Ректор підходить ближче. Його мантія розвіюється при ходьбі, як у магів з легенд. Сильний, глибокий голос звучить урочисто, так, що аж вібрує підлога:

— Вітаю, адепти першого курсу. Ви щойно пройшли Ініціацію. Щойно відчули всю велич власного джерела!

По залі проходить хвиля шепоту.

— Я бачила світло! — вигукує дівчина неподалік. — Синє! Воно крутилося навколо мене, як спіраль!

— А я бачив спалах! Червоний, ніби полум’я! — підхоплює хтось інший. — Таке відчуття, ніби мене наповнило енергією!

— А я бачив білу постать! — каже третій. — Вона торкнулася мого лоба, і все навколо зникло!

Усі говорять одночасно, схвильовано, а в очах блиск — магічне щастя, колективний захват. В усіх, окрім мене. Бо я не бачила нічого. Відчула лише порожнечу. Абсолютне ніщо.

То от як почуваєшся, коли не маєш дару, а тобі ще й магічно підсилюють це відчуття? Порожнеча всередині ледь не загубила моє єство…

От тобі й ритуальчики, Теа! Хіба могло бути інакше в магічній Академії?

— Ви бачили власний дар і той його рівень, до якого можете розвинути джерело, — продовжує ректор. — Форма вашої магії, її колір, запах та смак є віддзеркаленням вашої сутності.

Я переконуюся ще більше, що мені тут не місце. Але дзуськи мене звідси виженуть просто так!

Впертості мені не займати, як казала файра Луїза. Здається, маю її з запасом на трьох.

Ректор піднімає руку, робить кілька порухів пальцями — і навколо кожного адепта спалахує м’яке світіння. Те світіння всотується в ауру, пробігає по шкірі холодним тремтінням — і вже за мить я відчуваю, як пече зап’ясток.

Тягну тканину рукава доверху й бачу знак на шкірі. Доторкаюся пальцями — знак ледь теплий. Це візерунок у формі контурної спіралі, всередині якої меч, оповитий вогнем. Символ Факультету Бойового Ордена.

— Це знак вашої приналежності до одного з семи факультетів, — промовляє ректор. — На час навчання він — частина вас. За допомогою знаку ви також можете викликати свого Духа-провідника. Він закріплюється за групами, проте підлаштовується під кожного адепта окремо.

Навколо знову хвиля перешіптувань.

— Тобто в нас будуть особисті Духи-провідники? — запитує голосно хтось із цілителів.

— Так. Подарунок від Академії. Духи полегшать навчання вам і життя вашим кураторам.

Цікавий такий подаруночок. Це ж я зможу дізнатися все, що треба, не викликаючи зайвих підозр!

Ректор підіймає руки догори, завершуючи балаканину між адептами й збуджений шепіт:

— Відтепер ви — адепти Королівської Академії Семи Форм! Пам’ятайте: сила без розуму — руїна, магія в руках, а не в серці — шлях до безодні. Хай ваш дар веде вас крізь темряву до світла. Віднині й на віки віків!

Зала вибухає оплесками. Я теж плескаю — радше з рефлексу, ніж від захвату. Мене не надто вразила промова, а сама Ініціація ледь не довела до лікарняного ліжка.

І це тільки початок! Далі ще треба розібратися з гуртожитком, бойовою парою, а завтра приїдуть старші курси. Юху! Я все ще жива! Поки що...

Боюся навіть уявити, що буде далі. Але знаю точно — буде весело! Ну, або смертельно цікаво.