Розділ 16

Сніданок відбувається у величезній трапезній. Уздовж стін горять смолоскипи. А я, замість того щоб оцінити інтер’єр, думаю про пожежну безпеку. Сподіваюся, в Академії про неї також подумали.

У трапезній смачно пахне свіжим хлібом і підсмаженим м’ясом. Вчора вечерю приносили до кімнат в обійсті, і я очікую, що знову буде так само смачно.

Ми прийшли останні, а тому займаємо невеличкий стіл скраю. Я сиджу поруч із Дріаною, навпроти Каеля та Міррена. Дріана мовчить, повільно ріже пиріг шматок за шматочком і вдає, що нікого не помічає. Вони з Мірреном навіть поглядами не обмінюються.

Каель, навпаки, дивиться лише на мене. Ну, може, ще іноді у свою тарілку.

Я стараюся не зустрічатися з ним поглядом, бо досі не вирішила, як на нього реагувати. Водночас намагаюся не вдавитися пирогом.

— Добре хоч, у горлі не застряє від такої уваги… — бурчу тихенько собі під ніс.

— Що? — піднімає брову Каель.

— Добрий, кажу, узвар! — широко посміхаюся.

Після сніданку нас відправляють готуватися до Ініціації першокурсників.

У кімнату повертаємося разом із Дріаною. Я не можу зрозуміти її настрою. Вона тримає на обличчі кам’яну маску. Уже в кімнаті дівчина трохи послаблює контроль, і я наважуюся запитати:

— Як тобі Обряд Єднання? Цікаві пари підібрав, еге ж?

Дріана оглядає мене кілька секунд, а тоді видихає й сідає на ліжко.

— Я не була готова. Хоча думала, що готова до всього.

— Це на пів року. Міррен схожий на серйозного хлопця. Думаю, ви поладнаєте.

— Бойова пара — це союз. І тримається він набагато довше, ніж пів року. Це поміч, це захист, це тил! І друг, врешті-решт. А ще — слабке місце. Гадаєш, навіщо вони поєднують нас у пари? Аби ми не просто вчилися працювати в команді — аби ми вчилися відповідальності за життя людей поряд. Бо саме це бойовикам доведеться робити завжди — відповідати за чужі життя. Тепер від Міррена залежить моє майбутнє в Академії, якоюсь мірою, і мені це не подобається.

Я не чула від дівчини так багато слів за раз.

— А тобі як розподіл? — запитує вона без інтересу, проте я відчуваю на собі її чіпкий погляд.

Байдуже знизую плечима.

— Як вже є. Не хотілося б зайвої уваги, але ж у мене не питали.

Мені дуже цікаво що саме Дріана бачила в дзеркалі під час Обряду. Проте не наважуюся запитати. Бо це може викрити, що я сама нічого не бачила. А ще, можливо, то могло бути щось дуже особисте.

Аби відволікти дівчину і себе від бентежних думок, я переводжу тему на нашу форму.

Доки нас не було, у кімнату доставили нові особисті речі для кожної: два комплекти університетської форми, два комплекти тренувальної, навіть взуття видали.

А ще в кутку стоїть моя валіза. Ліара вчора обіцяла передати звістку батькам, аби ті надіслали мої речі до Академії. Уявляю їхнє здивування, коли замість мене прийшов посильний.

Університетська форма бойових адептів приємно вражає. Чорні зручні брюки, біла безрукавка з надміцного м’якенького фоластану й темно-червоний жакет із чорними вставками на плечах і рукавах.

Я проводжу долонею по одягу й відчуваю легке тепло. Тканина захищена магічно — від пошкоджень і коливань температур. Вау! Це найкращий одяг, який у мене колись був!

Бойова форма темно-сірого, майже чорного кольору. Її теж приміряю, аби потім не було незручних сюрпризів. Форма підкреслює фігуру, але не ускладнює рухів. Штани зручні, чоботи — м’які, із вшитими пластинами з іракосу. На поясі набір маленьких гачків і петель — мабуть, для зброї.

— Попіл і полум’я, — бурмочу, вдягаючи теплу червону куртку поверх, яка також іде в комплекті.

Однокурсниця теж приміряє одяг, залишаючись задоволеною.

Врешті ми з Дріаною вбираємося в перші комплекти форми для лекційних занять. І з розміром вгадали! Коли тільки встигли?

Далі обидві стаємо перед дзеркалом. Воно знову починає плести мені дулі, і я плескаю по невидимих руках. Вперше бачу, як Дріана посміхається.

Ми готові раніше за інших, а тому виходимо прогулятися до Гнізда, звідки адептів на Ініціацію до Зали Семи Вітрів мають провести групами Духи-провідники.

У Гнізді затишно. Воно — серце обійстя Семи Крил.

Сюди сходяться всі шляхи — сім аркових переходів, що ведуть до корпусів таких різних Факультетів.

Гніздо нагадує мені гігантський купол, який виріс просто із землі. Його стіни створені з того самого каменю, обпаленого драконячим полумʼям, що й більшість споруд в Академії. Але вони переплетені живим сріблястим корінням, яке ледь помітно сяє вдень, а вночі світиться яскраво. Коріння поволі рухається, ніби дихає.

Дах Гнізда прозорий. Удень він пропускає сонце, а вночі крізь нього видно зорі.

Я охаю, коли ми доходимо до центру, бо прямо в приміщенні з підлоги росте велике старе дерево з посрібленим семикутним листям. Лише зараз розумію, що сріблясте коріння, яке проростає крізь камінь, — це його коріння.

— Кажуть, це дерево старіше за саму Академію. Його називають Древом Єдності, бо саме під його гіллям колись уклали угоду між засновниками всіх Семи Факультетів магії. Бачиш, на його корі пульсують руни? Це сліди тієї присяги.

— Звідки ти знаєш? — запитую в Дріани.

— Багато читала. Готувалася до вступу, як і більшість адептів тут.

Погляд принцеси на мить стає колючим, але лише на коротку мить. Вона ніби спробувала пролізти очима мені в душу, та в неї не вийшло. Бо я так добре бережу своє єство від чужих, що й сама інколи забуваю, яке воно.

Повітря в Гнізді просочене магією. Так пахне остання мить перед сильною грозою.

Мені тут подобається. Тут є той сімейний затишок, якого я не відчувала навіть у садибі Морвейнів. А вони ж — моя рідня.

Ми з Дріаною разом підходимо до кількох адептів із нашої Легії. Розмови на мить затихають. Досі всі обговорюють незвичне поєднання наших бойових пар.

Дріана тримає голову високо, а плечі — рівно, зовсім не виказуючи збентеження. Навіть коли до неї підходить Міррен і вітається лише кивком голови, стаючи поряд мовчазною тінню.