4.3

— Обряд Єднання визначає вашу суть, — пояснює Іоан Йоханес. — За допомогою артефакту Обряд підбере вам найбільш відповідну пару — по вашому дару та іншим якостям. По вашим страхам і слабкостям. По вашій силі та прагненнях. Запам’ятайте: бойова пара — це союз. У парі ви відповідаєте один за одного! Якщо вибуває один — інший покидає факультет.

Чується невдоволений гул. До такого адепти точно не були готові.

— У бою нічого не залежить лише від однієї людини. Якщо не вмієте працювати в команді — ви загинете! Тож ваша бойова пара — це не тільки про випробування у стінах університету. Це про життя і смерть!

Куратор говорить переконливо, й усі затихають, ловлячи кожне слово, що відлунює від стін.

Я ковтаю клубок у горлі. Звучить не надто оптимістично. Але й відступати нікуди. Мені потрібно отримати квиток у світле майбутнє!

— А як щодо студентів, які можуть перевестися на інший факультет через два місяці? — запитую голосно.

Не кажу про себе всім, та мені нема чого соромитися, навіть якщо хто й здогадається. Я ж перша адептка в Академії без дару!

— Їхній бойовий партнер не відраховується з Факультету. Його випробування вважається зарахованим. Обоє відраховуються лише у випадку провалу. Всі інші бойові пари мають протриматися пів року. До Прив’язі.

— Скільки студентів буде допущено до Прив’язі? Кажуть, з усього факультету — не більше сотні? — лунає збоку.

— До випробування Дракарів, тобто Прив’язі, буде допущено тридцятьох найкращих адептів. Драконів отримають лише десять. Але до цього ще далеко. Повірте. Ці пів року не минуть для вас швидко.

І чому мені чується в інтонаціях куратора, що вони не минуть ще й безболісно?

— Починаємо, — каже Люмінар Іоан.

В ту ж мить світло у Вежі гасне. Вікна, які ще мить тому тяглися по всьому периметру, щезають.

Тепер підсвічені лише наші кола й одне велике — у центрі. А там Дзеркало. Височезне й громіздке. Воно непрозоре, чорне, мов вода в Дзеркальному озері.

Я стою рівно, але відчуваю, як у животі мої метелики влаштували карнавал. А от до них приєдналися ще й мої таргани! Що за дике спільне святкування вони влаштували — з фанфарами і феєрверками!

Дріана поряд стоїть із гордовитою поставою та спокійним виразом обличчя, як і належить особі королівської родини. І як їй це вдається?

Від дзеркала — жодного відблиску, ніби воно глухе. І чомусь я відчуваю, як гулко відлунює порожнеча всередині мене. Саме там, де мав би бути дар. Та його немає. Я порожня…

— Я по черзі називатиму імена адептів, які мають підійти до дзеркала, — каже куратор.

Всі у Вежі завмирають.

От тобі й привітання в Королівській Академії Семи Форм! Трошки адреналіну на ранок — замість настою бадьорості!

Куратор називає перше ім’я, і у Вежі стає ще тихіше, ніж було.

— Міррен Ардан.

Наперед виходить хлопець із блідою шкірою та сірими холодними очима, що здається, виліплені із самого попелу. Волосся в нього довге й чорняве, зібране у хвіст.

— Каркаріанець… — чую шепіт збоку.

Справді? Я чула мимохідь, що до Академії цього року прибуло аж десятеро каркаріанців із випалених земель. Тих самих, які взяли на себе весь удар Розколу й навіть через тисячу років досі не відновилися. Передбачалося, що всі з них вступлять до Факультету некромантів. А от і ні. Один із них серед нас.

Я тільки посміхаюся. Не одна я тут виділятимуся!

Кроки хлопця гулко відлунюються. Я відчуваю вібрацію, що народжується в землі під кам’яною підлогою зали й тягнеться до дзеркала.

Міррен підходить до артефакту й дивиться просто в його чорну глибину. Всі чекають, що ж буде далі. Я навіть відчуваю, як у мене заціпило зуби від напруги.

Обличчя хлопця ледь помітно хмурнішає, кутик губ сіпається, а пальці судомно стискаються, наче він бореться з чимось, чого ніхто інший не бачить.

Бо я бачу лише чорну поверхню дзеркала перед хлопцем. Через хвилину він повертається, мовчки стає на своє місце, але плечі його напружені.