Розділ 4. Вибір чорного дзеркала

Я прокидаюся від холодного шоку. І це не метафора! Хтось вилив на мене цілий ківш крижаної води!

Я сідаю на ліжку й обмацую руками голову, але волосся сухе.

Розліплюю очі й бачу поряд Духа-провідника. То це він? Оце так ранкове вітаннячко!

— Ранковий сигнал оголосили ще пʼять хвилин тому! Ніякого “поніжитися під ковдрочкою” адептам Бойового Факультету не передбачено! На вас чекає Ритуал Єднання, — тягне механічно цей безликий демон!

— Серйозно? — питаю крізь зуби. — Я ж мирна істота!

Дух не відповідає. От же… Морок його дери!

Могли б спочатку розсунути фіранки на вікнах… Темно, як у склепі.

Я не одразу пригадую, що не було на вікнах ніяких фіранок.

О, Сайра, котра година? І чому моє життя знову починається з водних тортур? Не хочу хвалитися, та це не вперше…

З бічних дверей, за якими душова кабіна та туалет, виходить бадьора принцеса.

Дріана витирає вологе волосся рушником. І це вона встигла за пʼять хвилин освіжитися й навіть вимити голову?

Я б за цей час тільки зрозуміла, яка з моїх ніг ліва, а яка не хоче нікуди йти. Обидві…

Стогну та підіймаюся, аби хоч встигнути вмитися й сходити в туалет, доки Дух мене за шкірку на той ритуал не поволік.

Оскільки речей у мене з собою нема, нічну сорочку мені позичила Дріана. Враховуючи, що вона вища на голову й не така кістлява, як я, одежина висить на мені мішком.

Переодягаюся у свою простеньку сіру сукню, й не лишається часу навіть волосся до ладу привести! Жахливі умови. Інші адепти, напевно, ще й не думали покидати своїх теплих ліжечок…

Та нічого! Наша не пропаде! Холодна вода — найкращий засіб від сонливості!

— Скористайся артефактом. Дай установку повторити вранішній ритуал Дріани. Будеш готова за кілька хвилин. Бо вже майже шоста. За пʼять хвилин мусимо бути в Гнізді.

Я не сперечаюся, лише вдячно усміхаюся дівчині. Не знаю, чому принцеса мені допомагає, але приємно.

Дорогою Дріана розповідає нюанси сьогоднішнього дня.

До офіційної Ініціації першокурсників та промови Ректора нас чекає Обряд Єднання. Саме про нього дівчина розповідала вчора.

— І як, дівчатка, встигли зробити розминку перед важливим днем? — запитує рудий хлопець, коли ми стаємо поряд із ним у шеренгу.

— О так. У мене була цікава розминка з ковшем та водою… — бурмочу під ніс, але мене таки чують.

— Не тільки в тебе. Ледь не половину наших чекав подібний “приємний” сюрприз!

З Гнізда групками нас забирають Духи-провідники й ведуть темними алеями до Зали Семи Вітрів.

Бачу, тут полюбляють число сім…

Зала, у якій нас зібрали після ранкових водяних процедур від Духів, виявилася найбільшим приміщенням, яке я коли-небудь бачила.

У нього вільно вмістилося б тисяч зо двадцять душ.

Стіни Зали тягнуться високо-високо, так що голова від задертої шиї починає боліти вже за хвилину.

І немає там звичайної стелі — лише величезний купол, складений із прозорих кристалів. Скло? Ні, артефактний камінь, бо він переливається кольорами стихій: то полум’я блимає, то водяні хвилі тремтять, то зелене листя майорить у вітрі.

По колу Зали Семи Вітрів — високі колони. Кожна вкрита барельєфами, що зображають битви проти Мороку.

Маги б’ються з чудовиськами, дракон здіймає крила й видихає полумʼя, воїни тримають Завісу, наче справжній мур. Поріддя Мороку… Жахлива точність…

На підлозі — велике мозаїчне коло. Сім крил дракона, розгорнутих по всій площині.

Кожне крило символізує факультет: чорне обсидіанове для некромантів, біле мармурове для цілителів, смарагдове кристалічне для елементалістів…

О, вогненно-червоне для Бойового Ордену! Гарно, урочисто й трошки лячно, бо стоїш і буквально відчуваєш, як під ногами шипить жар.

Адептів багато — близько пʼятиста. Хоча в такому приміщенні й ми губимося, мов купка мурашок.

Хтось переминається з ноги на ногу, хтось голосно базікає, хтось показує стихійні трюки, намагаючись вразити решту, а я собі думаю: чому б не поставити тут крісла? Гаразд, віддаля по колу стоять лавки, але ж то так далеко!

Сидіти було б зручніше, ніж чекати на ногах, доки нас усіх поділять. Тим більше — о шостій ранку.

Ще навіть Люцики не горланили…

Нарешті перед нами виходять шестеро. Магістрат, чи як там їх називають?

Пʼятеро чоловіків та одна жінка. Всі гордовиті й мужні. І всі мають ідеально суворий вигляд. Ні в кого навіть відбитку від подушки нема на щоці…

О шостій ранку!

Я не чекала задушевних промов, але й до сухого вітання кивком голови не була готова.

Всі бойовики такі? І черед таких людей мені жити цілих два місяці?