3.2

Обійстя схоже на справжній архітектурний символ єднання: сім високих корпусів утворюють ідеальне коло.

Кожен корпус несе в собі відбиток характеру його жителів.

Корпус Бойового Ордену має темні, майже чорні стіни з обпаленого полум’ям дракона каменю. Товсте, покручене гілля дерев вплітається в сам камінь по всьому периметру. Вікна вузькі, схожі на бійниці.

Не для моєї душі подібна похмура романтика… Тут навіть сонячний промінь, здається, проходить перевірку безпеки, перш ніж потрапити всередину!

Корпус некромантів — з темного обсидіану. Він блискучий і холодний, ніби свіжа могильна плита. Біля входу — чорні ліхтарі з синім вогником усередині.

Здається мені, цей безневинний холодний вогник палить не гірше, ніж подих трацеї. А ця дволапа ящірка, між іншим, може випалити душу з тіла за секунди!

Корпус елементалістів доволі симпатичний. Його стіни — з темно-зеленого базальту, у який вкраплені прозорі кристали. Виглядає так, ніби хтось напхав у камінь цілу жменю стихійних вогників.

Кругом арки з різьбленими квітами, балкони з травами та просто величезні вікна. Краса, одним словом! Поталанило Ліарі мешкати саме тут!

Корпус цілителів доволі лаконічний. Зроблений з білого мармуру, що сяє навіть у темряві. Мурами деруться вгору живі плющі з дрібними білими квіточками.

Віє від нього лікарськими настоями, чистотою і… безтурботністю. Відчуття, ніби зараз хтось покладе руку на плече й скаже: «Глибоко вдихни, усе минеться».

Корпус артефакторів — вигадлива споруда з синюватого скла й металу. Стіни ніби грані велетенської іграшки.

Я б не здивувалася, якби вони ще й рухалися. Артефактори взагалі дивні люди — щось поламають, щось підірвуть, щось підпалять, доволі часто власні брови, а потім гордо називають це «прогресом».

Корпус побутового факультету — з теплого жовтого й помаранчевого каменю. А там нічогенько так, затишно! Він схожий на велику майстерню, у якій смачно пахне випічкою й дерев’яною стружкою.

Мені подобається. Придивляюся уважніше, бо ж саме сюди планую швиденько переїхати, щойно випаде нагода!

Менталісти уподобали споруду зі світло-сірого каменю. Мури корпусу вкриті химерними рунами. Якщо довго дивитися, здається, ніби вони змінюються.

Вікна тут гарні, викладені мозаїкою з кольорового скла.

Одна мозаїка привертає мою увагу. На ній майже нічого немає, окрім чорної драконячої луски, яка рухається. А поміж того руху раптом помічаю великі жовті очі.

Я відвертаюся, намагаючись не показати, наскільки вразила мене ця мозаїка.

Це всього лише вікно, Теа! А до того була лише ілюзія! Невже ти справді так злякалася, що тепер бачитимеш загрозу повсюди?

Оце вже ні! Наступного разу, як помічу щось дивне — просто вдаватиму, що то дизайнерське рішення! Не марнуватиму на ці дурниці свій єдиний шанс на хороше життя!

Усередині кола Семи Крил розташована кругла зала з прозорим дахом, крізь який видно вечірні зорі. Від кожного крила до зали тягнуться внутрішні дворики з арками. І мені здається, що вся ця картина дихає єдністю.

— Це Гніздо, — каже дух. — Тут відбуваються збори, виступи й спільні свята для всіх адептів.

Я роздивляюся довкола, намагаючись не забувати, що відкритий від захвату рот — ознака поганого виховання.

Хоча, якщо так подумати, після сьогоднішнього дня я маю повне моральне право на легке «вау»!

Чи могла я подумати, що колись опинюся в найкращій Академії Королівства Теран? Та і всіх п’яти королівств, якщо бути чесною. Не просто опинюся, а носитиму почесне звання адепта?

Хотіла б я глянути на відвислі щелепи файра та файри Морвейн. Вони були до мене добрими, наскільки можна бути добрими до сироти, виховання якої нав’язане суспільними традиціями більше, ніж бажанням.

Просто від мене ніколи нічого не очікували. Я ж бездарна, порожня, обділена Богами.

Та не будемо про сумне — у мене нова роль, і здається, форма бойовиків мені пасуватиме!

Адептів на площі багацько. Всі зачаровано озираються довкола, тож я не виглядаю серед них дикункою.

Дехто прогулюється, хтось жваво жестикулює, хтось показує свої фокуси: над головою підіймаються крихітні вихори, танцюють камінці, миготять кульки вогню.

Відчуття, ніби я потрапила на збори мандрівних циркачів!

Дух-провідник доводить мене до дверей кімнати в крилі бойовиків. Я вже добряче стомлена цим днем, а тому не сильно розглядаю темні коридори зі справжніми факелами на стінах, на яких яскраво палахкотить вогонь.

Як романтично… І як пожежонебезпечно.

Не встигаю навіть запитати, що далі, може, якусь програмку дадуть, як Дух розчиняється в повітрі.

Казала мені файра Луїза, що я відлякую своїм характером усіх чоловіків довкола! Що, навіть духів?