Розділ 4

Безликі Духи-провідники збирають адептів у групи за приналежністю до одного з семи Факультетів, а я так і стою скраю. Бо це помилка! Я маю зараз бути разом із батьками Ліари у їхньої подруги. Маю милуватися величчю столиці нашого славного королівства Теран!

Востаннє я була в Ерідані ще у п’ять років і запам’ятала лише вимощені камінням та залиті сонцем широкі вулиці.

Ну нічого. Куратор — людина, а не запрограмована артефактором програма. Впевнена, він допоможе розібратися з цією помилкою!

Адептів усіх інших Факультетів ведуть до гуртожитків, проте на нас чекає сюрприз. Адепти Факультету Бойового Ордену мають розпочати навчання просто зараз! Із пояснень Духа-провідника зрозуміло лише те, що нас чекає ще одне випробування.

У мені потроху прокидається інтерес. Ну й чим не пригода перед моїм нудним майбутнім у ролі гувернантки?

Ми повертаємося тією ж стежиною й виходимо перед Академією невеличкою групкою з п’ятнадцяти людей.

Невдовзі до нас підходить чоловік — куратор. Високий, плечистий, із різкими рисами обличчя, різьбленими суворістю пережитих битв. Очі сірі, з дивним блиском, мов лезо ножа, що грає бліками на сонці.

Йому трохи за тридцять. Волосся коротке, темне, з посрібленими скронями. Стоїть так, ніби невидимий ворог от-от кинеться на нього — і він готовий прийняти удар.

— Вітаю нових адептів, — його голос гучний і сповнений сили. — Мене звуть Іоан Йоханес. Ви пройшли розподіл, але щоб вступити на Факультет Бойового Ордену, потрібно пройти ще одне випробування. Слідуйте за мною до Вежі Ілюзій!

Біля Вежі стоять ще кілька десятків студентів. Сама споруда невеличка й непримітна. Доки всі заходять усередину крізь простенькі дерев’яні двері з вирізьбленими рунами, я підбираюся ближче до куратора.

— Перепрошую, але сталася помилка. Я — Тейна Оріс. І я не маю дару. Навіть Іскорки.

— Оріс? — перепитує чоловік тихим голосом. — Сирота?

Я киваю. Усі сироти в королівстві, а їх не так багато, носять прізвище Оріс — на честь бога Оріса, покровителя всіх знедолених.

Куратор дивиться так, ніби читає мене очима. Увімкнув магічний зір? Схоже, він не дуже задоволений результатом перевірки, бо на його чолі з’являється глибока зморшка.

— Давайте так, Тейно. Ви пройдете випробування разом з усіма, аби не викликати непотрібних пересудів, а тоді ми з вами поговоримо.

Я заходжу до Вежі й на мить розгублено застигаю. Усередині вона в рази більша, ніж зовні! Просторова кишеня? Артефакти для утворення таких кишень дуже дорогі, тож я лише чула про них, але ніколи не бачила.

Вежа не тільки широка, але й висока. Зараз тут панує напівтемрява, а велетенський круглий зал порожній до німоти.

Кам’яна підлога ледь помітно сяє відблисками невидимого світла, що ллється згори, наче сама вежа випромінює його.

Я підбираю щелепу з підлоги та йду ближче до студентів, які колом оточили щось у центрі.

Нарешті бачу: посеред залу стоїть куб. Прозорий, скляний, але товстий, мов витесаний із крижаного моноліту. Усередині — ніби нічого. Але від тієї порожнечі волосся стає дибки.

— Вежа Ілюзій примітна тим, що підлаштовується під кожен Факультет, якому наразі потрібна, — пояснює куратор.

По стінах Вежі біжить імпульс, який живить ілюзію. Від цього каміння на стінах ледь помітно рухається. Боюся уявити, скільки дракокамінців відсипала Академія в кишені артефакторів, які створили це диво!

— Сьогодні Вежа Ілюзій стане вашим випробуванням!

Одній мені здається, що голос куратора звучить зловісно, відбиваючись гулом від стін? На його вустах з’являється дещо кровожерлива усмішка.

Я підіймаю брову. Саме тоді відчуваю, як пропалює шкіру чужий погляд. Повертаюся й помічаю його — темноокого незнайомця, який несподівано для нас обох зупинив моє падіння біля брами.

Він стоїть трохи осторонь, у дивних рукавичках із обрізаними пальцями. На обличчі ходять жовна. І хто ж його так розлютив? Матінка-природа?

Біля нього гуртується кілька хлопців. Серед них я помічаю того самого білявого парубка, що з якоїсь причини одразу мене незлюбив. І тепер він поглядає на мене з відразою. Знає, що я порожня? А втім, яке мені діло? Скоро я полишу стіни Академії, а заразом і цих йолоп… гм… милих хлопців.

— Випробування просте, — куратор кладе руки за спину, і його голос лягає нам на плечі важким тягарем. — Обираєте собі зброю зліва на стіні. Заходите до куба. Усе, що вам варто пам’ятати: реальної загрози ні куб, ні Вежа для вас не становлять. Хто перший?