Розділ 3

Потенційних адептів ведуть стежкою вгору, просто до скель, що піднімаються за Академією темними, величними громадами. Саме сюди прилітають дракони, коли хочуть когось зжерти! Ой… обрати своїх Дракарів.

Чим вище ми піднімаємося, тим вужчою стає стежина. Сестра чіпляється за мою руку мертвою хваткою. Ще трохи — й мені не завадить цілитель! Та я мовчу, знаючи, наскільки Ліарі зараз лячно. Вирішується її доля.

Ось ми вже біля підніжжя скель. Дивне відчуття: ніби темно-сірі велетні незримо споглядають за нами, а їхні кам’яні серця б’ються всередині.

— Кажуть, тут у печерах досі чути шепіт Древніх, — озивається хтось із хлопців позаду.

— Ага! Просять молодої крові! — гигоче інший.

Духи-провідники приводять нас до печер. Їх десяток. Від темних проваль віє теплом.

— Тут знаходяться розподільні артефакти. Камінь Істини зчитає вашу ауру та енергетику, відчує потенціал вашого джерела й пізнає найпотаємніші думки. Так він визначить, до якого факультету вас зарахують.

— Або ж когось випруть пенделем під зад! — холод незнайомого голосу біжить мурахами по тілу. Я обертаюся й помічаю блондина з глибокими синіми очима. І дивиться він на мене.

Хай думає, що хоче. Не вистачало ще всяким злим собакам у відповідь лаяти!

Ліара зникає в темряві печери, а я чекаю своєї черги.

Звідси видно, як у далині за деревами виблискує чорна вода. Дзеркальне озеро…

— Кажуть, наче в тому озері на самому дні спить чорний дракон…

Чорних драконів не бачили вже сотні років, а ця легенда — вигадка. Проте я й сама затамовую подих, уявляючи собі справжнього дракона зовсім близько.

З ними мають справу лише Дракари. Десяток обраних бойових магів з усього курсу. І їм не позаздриш! Дракон наділяє свого наїздника велетенською силою, проте той вічно боротиметься зі створіннями Мороку й берегтиме Завісу навіть ціною власного життя.

Не знаю, що в цьому такого привабливого, що стільки обдарованих адептів мріють про таку долю.

Ліара виходить із широкою посмішкою. При виході з печери Дух-провідник одразу повідомляє, на який факультет прийнято студента. Сестра таки вступить на Факультет Стихій!

Наступною йду я. Хоч подивлюся. Буде що дітям розповісти! Як працюватиму гувернанткою, звісно ж…

Мені вже двадцять. Як і Ліарі. Ми повнолітні. А тому вона отримала змогу вступити до Академії, а я — збудувати своє подальше життя. Опікуни не будуть зі мною возитися. Не більше, ніж потрібно.

Я затамовую подих, коли ступаю в темряву печери. І не даремно. Не то б вдавилася повітрям!

Стіни печери всипані іскристими мінералами. У повітрі то тут, то там матеріалізуються сотні іскорок первісної магії. Навіть я відчуваю тут її присутність усією своєю суттю.

Посередині — кам’яний постамент, обплетений плющем. А на ньому лежить великий чорний камінь неправильної форми. Усередині артефакту палає вогонь. Я навіть чую, як потріскують, згораючи, всі мої надії.

Треба просто прикласти руку, і все. Дух пояснював, що буде. Вогонь усередині набуде форми, кольору, сутності… В залежності від них він визначить майбутнє адепта в Академії. Я ж своє майбутнє добре знаю! Чому тоді так тремтять пальці?

Подих збивається, коли підношу руку до несподівано холодного каменю. Я завжди вважала себе практичною й достатньо розумною, аби сприймати реалії світу такими, які вони є, і зараз майже ненавиджу себе за слабкість. Бо бодай на секунду я повірила… На поталу Мороку!

Вогонь у камені вмирає одразу ж, як доторкаюся до нього долонею. Просто гасне. Ні тобі жару в тілі, ні сліпучого спалаху, ні вогняних феєрверків.

Я посміхаюся. Ну і шануйтеся, сплячі дракони!

Йду на вихід із печери. Хай яка вона прекрасна, більше не вражають ні спалахи магії, ні Камінь Істини, що знову палає живим вогнем.

Не озираючись, виходжу й прямую до сестри рівною ходою, коли чую позаду голос Духа-провідника:

— Факультет Бойового Ордену.

Сестра здається ошелешеною, а я не розумію, чому так перекосило її щасливе ще мить тому обличчя.

— Це він тобі? — запитує з острахом.

— Хто? Дух? Нііі!

— Але ти єдина, хто щойно вийшов із печери!

Я не розумію, що відбувається. На мене витріщається не тільки Ліара. Ніхто аж ніяк не очікував, що в мені можна розгледіти воїтельку. Але я спокійна. Бо це помилка. Чергова. І зараз я її владнаю!

— Пробачте. Мене звуть Тейна Оріс. Можете ще раз сказати результати перевірки розподільним артефактом?

— Факультет Бойового Ордену, — спокійно повторює Дух-провідник.

Цього разу всередині все холоне.

— Але це помилка! — вигукую голосно, а тоді стишуюся й підходжу ближче. — Я не маю дару…

— Адептко Тейно Оріс, вас розподілено на Факультет Бойового Ордену. Помилка це чи ні вирішуватиме ваш куратор. З ним ви познайомитеся згодом.

Я настільки шокована, що й відійти можу не одразу. А тоді розумію, що пора діяти, бо коли Магістрат Академії дізнається, що я порожня… Ух! Відсиплють мені на горіхи…

Хоча, у долі є почуття гумору! Я, Тейна Оріс, стала першою людиною, яка увійшла в Академію як адептка без дару!