1.2

Хлопець, який урятував мене від падіння вдалим розташуванням власного тіла, так і стоїть мовчки, не відводячи очей. Чорнота його погляду пробирає аж до кісток, тож я роблю крок назад.

Нарешті помічаю Ліару. Сестра таки обернулася й тепер дивиться на мене круглими очима.

— Як ти пройшла? — шоковано запитує вона, коли я швиденько підходжу. — Ти ж не маєш дару! У тобі навіть Іскорки нема!

А ніби я сама не знаю… Пройшла, то й пройшла. Тим більше я маю віддати подарунок.

— Це тобі, Ліаро.

Сестра відкриває коробочку, і на мить її очі блищать від вологи.

— Ти його полагодила!

Мене згрібають у несподівано сильні обійми. Хай ми з Ліарою ніколи не були найкращими подругами, проте вона завжди ставилася до мене з добротою, хоч я й безрідна сирітка під опікунством її батьків.

— Ти тепер теж адепт? — схвильовано запитує Ліара.

— Звісно, що ні! Я не маю й краплини магії. Це просто помилка. Піду на вихід, доки файр Абрахам із файрою Луїзою мене не загубили.

Сестра киває й дивиться мені вслід, коли я йду. Довкола перешіптують люди. Бо ж студентів, які рвуться в Академію, вистачає, а от тих, що йдуть назад до брами, аж я одна.

Мені здається, чи дракони мали бути повернені головами на площу перед Королівською Академією? Чому ж зараз мене пробирає крижаним холодом до самого єства від їхніх зміїних очей?

— Ви куди? Якщо щось забули, родичі пришлють вам із посильним. Ви вже пройшли крізь браму. Вийти звідси тепер не зможете, — чую монотонний голос збоку й тільки зараз помічаю, що поряд із брамою по обидва боки висять у повітрі два духи.

Вони височенні та білі, схожі на примар у мантіях і такі прозорі, що я спочатку їх навіть не помітила. Духи-провідники, яких місцеві артефактори створили для Академії.

— Як це — не зможу?

Ой, щось мені недобре. Передчуття волає всередині так, що аж у вухах глохне.

— Якщо ви пройшли крізь браму, наступним етапом є розподільний артефакт.

Духи й не дивляться на мене. Інакше вони б помітили, що я зовсім не підходжу цій Академії.

— Але це помилка! Я не маю дару!

— Вибачте, але жодної помилки бути не може. А навіть якщо й так, Камінь істини відправить вас додому. Хвилюватися нема чого. Будьте ласкаві, пройдіть до інших адептів. Незабаром вас зберуть у групи й проведуть до розподільного артефакту.

Я, мов пришиблена, йду назад до Ліари. Сестра лише знизує плечима на очевидну помилку й радіє, що я ще трохи побуду з нею. Бо від натовпу потенційних адептів їй стає зле, ніби від укусу айраха, після якого паралізує страхом.

— Може, брама просто не встигла зчитати твоє джерело? Ти ж сама кажеш, що пройшла надто швидко. Увійшла до стін Академії з розмахом, так би мовити!

Сестра сміється, а я роздивляюся довкола. Ще трохи — й мене випровадять звідси під білі рученьки. Хоч роздивитися встигну!

Королівська Академія Семи Форм і справді вражаюча! Хоча б тим, що такої кількості народу не побачиш навіть у центрі міста на площі в ярмарковий день. І це тільки потенційні адепти першого курсу. Інші прибудуть завтра.

Загальне хвилювання аж гуде в повітрі та потроху передається й мені. Далеко не всіх присутніх розподільний артефакт зарахує до одного з семи факультетів. Більшість уже сьогодні поїде додому, і навіть наявність дару не допоможе. У моєму ж випадку й сподіватися нема на що.

Сама Академія вражає мою уяву. Вона зведена з чорного каменю, обпаленого драконячим полум’ям. У її стінах відчувається сира сила.

Над арками каменю здіймаються живі конструкції — вічнозелені арки з плетених гілок, які елементалісти колись змусили рости разом із каменем.

На стінах вирізьблені артефакторами руни: вони світяться, коли повз них проходять адепти.

Вікна Академії прикрашають кольорові скельця, складені менталістами у химерні візерунки. Десь у темних кутках висять чорні ліхтарі некромантів, у яких жевріє холодне синє полум’я.

У центрі — величезна оранжерея: скляний купол, під яким завжди панує весна. Усередині чути шум водоспадів, ростуть дерева та квіти, привезені з усіх чотирьох лісів королівства, співають екзотичні птахи.

Величну стародавню суворість згладжує внесок кожного з факультетів. Академія стала їхнім спільним творінням. Вона і твердиня, і храм знань, і водночас живий єдиний організм, де змішуються стихії й характери. Це справді вражає!

У роті гіркне, а в горлянці грудка розміром із моє скривджене природою его. Я ніколи не стану частиною цієї величі…

— Давай просто помріємо, Теа! На який факультет ти б хотіла?

Я показово байдуже знизую плечима й продовжую слухати балаканину двоюрідної сестри. Я не мріяла про Академію й зараз не мріятиму! Адже без дару мене візьмуть хіба що підлогу підмітати…

— Можливо, в тобі таки спить Іскорка, й тебе теж візьмуть. Хоч і на побутовий. А я б хотіла на Стихійний! Мене завжди приваблювала елементалістика.

— Мене більше турбує, чи не поїдуть твої батьки звідси без мене.

— Не поїдуть. Вони ж ще кілька днів будуть гостювати в подруги мами Мілісендри.

Нарешті духи-провідники збирають нас у кілька груп для перевірки розподільним артефактом.