РОЗДІЛ 1. ҐРІНВУД АКАДЕМІЯ

Карпати завжди були гарними, але саме цього ранку вони здавалися особливими — ніби чекали на щось нове. Смереки стояли рівно, мов стражі, а над ними тягнувся легкий туман, що повільно піднімався, відкриваючи величезну будівлю з зеленими куполами.

Це була Ґрінвуд Академія — школа, куди не вступити простолюдину. Сюди народжувалася й поступала тільки еліта.

Високі арки, мармурові сходи, білі колони, вікна з золотими рамами — кожен сантиметр будівлі говорив про статус. Тут навчалися діти людей, імена яких звучали в новинах. Діти тих, хто керував бізнесами, державами, медіа. Кожен учень уже мав майбутнє, навіть якщо нічого для цього не зробив.

І серед них, звичайно, були двоє найважливіших.

Першою до академії під’їхала чорна машина з темним тонуванням. Водій відчинив дверцята, і з авто вийшов хлопець у темному пальті, з портфелем, який виглядав дорожчим за квартиру в Києві.

Марко Лаврін.

Високий, підтягнутий, з легкою, майже ледачою усмішкою, яка казала: “Я маю все, і це нормально”. Він ішов упевнено, спокійно, ніби був господарем території.

За хвилину під’їхав інший автомобіль — спортивний, червоного кольору. З нього вийшов хлопець із холодним поглядом і акуратно вкладеним темним волоссям.

Артем Абрамов.

На відміну від Марка, він не посміхався. Він ніби аналізував усе довкола — і з кожним кроком ставав небезпечнішим.

Їх називали королями Ґрінвуду.

Хоч ніхто офіційно цей титул не давав, та й не треба було — їхня популярність говорила сама за себе. Їх боялися, але поважали ще більше. Дехто навіть захоплювався ними, хоча й ніколи б цього не визнав.

Марко — харизматичний, зухвалий, здатний підняти сміх у будь-якому класі.
Артем — холодний, розважливий, той, чий погляд міг змусити людину відчути себе найнікчемнішою у світі.

Разом вони створювали атмосферу сили. Тієї, яку не оскаржували.

Школа жила своїм звичним ранковим життям. Учні зібралися біля входу, обговорюючи канікули, нові гаджети, чутки. Але як тільки Марко та Артем з’явилися, звук змінився. Хтось зітхнув, хтось зашепотів, хтось зробив вигляд, що їм байдуже — але всі дивилися.

— Ну що, новий рік, — пробурмотів Марко, кидаючи погляд на високі вікна академії. — Готовий?

— До всього, що йде, — відповів Артем коротко. — І до того, що нам доведеться прибрати.

— Думаєш, буде що прибирати?

— Завжди є.

Їхня розмова звучала звичайно, але всі навколо розуміли: якщо ці двоє щось вирішать — це станеться.

У холі було просторо й шумно. Мармурові підлоги блищали так, ніби їх полірували щогодини. Учні в елегантній формі проходили групами, зупиняючись, щоб роздивитися нові обличчя або когось обговорити.

І саме в цей момент до Марка й Артема підбігла дівчина — одна з тих, хто належав до “внутрішнього кола” школи.

— Хлопці! — вона зупинилася, переводячи подих. — Ви вже чули?

Марко навіть не зупинився, просто глянув на неї з легким здивуванням.

— Що саме ми мали чути о сьомій ранку?

Дівчина знизила голос, ніби говорила про щось заборонене:

— У нас цього року… стипендіат.

Марко підняв брову.

— Та ну.

— Реально! І не просто стипендіат — дівчина. І не просто дівчина — з найвищим вступним балом. За всю історію академії.

Артем уповільнив крок. Вперше за ранок на його обличчі з’явилася емоція — недовіра, змішана з цікавістю.

— Найвищим? — перепитав він.

— Так. Навіть вища за Артема, коли він вступав.

Біля них хтось тихенько ойкнув.
Порівнювати когось з Артемом у Ґрінвуді було майже святотатством.

Марко засміявся. Легко, трохи зухвало.

— Ну, цікаво. Може, хоча б не так нудно буде.

— Вона не протримається, — сказав Артем упевнено, хоч і тихо. — Не витримає цього місця.

— Або ми допоможемо їй не витримати, — додав Марко й підморгнув.

Учні навколо завмерли.
Це не була загроза.
Це було обіцянкою.

Вони навіть не здогадувалися, що саме зараз, за високими воротами, стоїть дівчина з дешевшою валізою і тремтячими руками. Дівчина, яка не мала їхніх грошей, але мала щось набагато важливіше — силу, яку вони ще не навчилися впізнавати.

Вона вже робила перший крок у їхній світ.

І хоча Марко та Артем були впевнені, що контролюють усе, цього разу ситуація вийде з-під їхньої влади.

Бо історія, яка почалася того ранку, змінить їх усіх. І змусить зрозуміти: сила буває різною. Особливо та, якої не купиш.